Як розповідає «111 окрема бригада Сил територіальної оборони ЗСУ», Олегу Георгійовичу Русу за позивним «АММІР» 56 років. У цивільному житті він – майстер дільниці на Центральному ГЗК у Кривому Розі
Вдома криворіжець — надійна опора для дружини, сина та онуків.
Сьогодні він – водій роти ударних безпілотних авіаційних комплексів 111-ї окремої бригади ТрО. Людина, яка пішла на війну не за гаслами, а щоб захистити свій дім.
Спочатку Олег служив у Криворізькій 129-й окремій бригаді територіальної оборони.
Найважчий спогад Олега – весна 2023-го на Донеччині.
Позиції вздовж залізничного насипу, де до ворога лише 300 метрів.
Снайпери, постійний нагляд «очей» і відчуття пастки.
Того дня росіяни почали планомірно «випалювати» тили, щоб відрізати групу.
Вирішальний бій почався о другій ночі. Коли ворог розбив кулемети, хлопці мали зі зброї тільки автомати.
Ворожі міномети не били по бліндажах — вони щільно накривали все навколо, затискаючи захисників у кільце. Почався важкий відхід під прицілом ворожих дронів.
«АММІР» згадує, як серце відмовлялося служити, як на двох із побратимом лишалася остання таблетка «Корвалменту», а шлях пролягав через пекло.
Олег отримав поранення, виходячи з того оточення, але після лікування знову повернувся в стрій – уже до 111-ї окремої бригади територіальної оборони.
Він бачив те, що неможливо забути, але зберіг головне – віру.
Віру в те, що скоро війна скінчиться, і він знову буде вдома, де на нього чекає родина.
Юрій ПОТУПЧИК,
спеціально для рубрики
Новини Кривого Рогу
сайту Весь Кривий Ріг
