Як розповідає «Криворізька міська організація ПМГУ», четвертий рік боронить нашу країну молодіжний лідер і профспілковий активіст з Криворізького залізорудного комбінату Артем ОВДІЄНКО
На цьому підприємстві до повномасштабної війни наш спілчанин працював гірничомонтажником шахтобудівельного управління.
На час спілкування з журналісткою Мариною Омельницькою головний сержант саперної частини Артем Овдієнко знаходився в госпіталі після тяжкого поранення, яке він отримав під час виконання бойового завдання. Лікування довге, не менш тривалою буде й реабілітація, але військовий не втрачає оптимізму, будує плани на майбутнє.
«Щиро вдячний лікарям, – говорить Артем, – вони справжні віртуози у своїй справі, буквально по шматочках зібрали мою ногу, зберегли її. Розумію, що таким мобільним, як раніше, уже не буду, але планую повернутися в стрій. Хтось же повинен навчати хлопців, які будуть прибувати в підрозділ. Навіть під час лікування мені телефонують побратими, щоб порадитися з того чи іншого питання. У мене є знання, досвід, тож, буду їх передавати іншим. Дуже хочу побачити родину, за весь час служби мав дві десятиденні відпустки, під час них їздив до сім’ї. Підтримую зв’язок з працівниками комбінату, друзями по «молодіжці», первинкою ПМГУ Криворізького залізорудного комбінату, вдячний профкому за нещодавно надану фінансову допомогу».
Артем Овдієнко народився в 1991-му, він – ровесник незалежності України. Згадуючи 2022 рік, розповів, що не міг стояти осторонь, коли в Україну сунули російські окупанти, дуже переживав за сім’ю та трьох неповнолітніх дітей:
«У перші ж дні повномасштабного вторгнення відправив свою родину у безпечне місце, за кордон, а сам подався у військкомат. Тижня зо три умовляв його працівників направити мене у військову частину, але через те, що маю трьох дітей, мені відмовляли. Нарешті мій натиск дав плоди, був направлений у Державну спеціальну службу транспорту. Службу ніс у Житомирській області на кордоні з Білоруссю. 2022-й був тяжким роком: ворог впритул підійшов до Кривбасу… І я постійно линув думками до діточок (як їм там, у чужій країні?), переймався долею молодшого брата, який на війні з 2016-го, захищав Маріуполь, потрапив у полон, був визволений з нього, зараз продовжує боронити Україну. Сил додавало і додає прагнення, щоб наші діти жили в безпечній і своїй країні».
Дякуємо мужньому захиснику за його позицію, відвагу і, врешті-решт, за наш новий день!
Бажаємо найскорішого одужання!
ДАЙДЖЕСТ,
спеціально для рубрики
Новини Кривого Рогу
сайту Весь Кривий Ріг
