Як повідомляє «129-та окрема бригада Сил територіальної оборони ЗСУ», до війни наш земляк Ігор працював на Жовто-Кам’янському кар’єрі Криворізького заводу, водієм навантажувача
Коли почалась війна, в березні пішли добровольцями. Не маючи бойового досвіду та лише строкову службу за плечима, став на захисті сім’ї. Війна для Ігора почалася, як і для, мабуть, більшості, неочікувано.
«Подзвонив товариш о 5 ранку і сказав, що почалась війна. Ми зібралися, організували оборону в селі, ну а потім вже поїхав в Апостолове, а там вже було багато людей на заправці, не могли заправитись. У нас з селі майже всі мисливці, тож ми зібрались друзями-мисливцями, взяли зброю набої та стали на оборону. Ну а потім патрулювали всю громаду, вдень та вночі контролювали місцевість, перевіряли чужі машини. Згодом підписали заяву і нас забрали в ТрО, поїхали відразу на Херсон».
Водій евакуаційної машини Ігор, з позивним «Перший», нещодавно отримав відзнаку «За Патріотизм».
«Орки вже були біля Кривого Рогу, тому ми й пішли. Під час війни вже побували на Херсонщині, Донеччині та Сумщині. Багато чого було, зараз вже і не згадаєш. І під градами були, і під обстрілами касетними проводили евакуацію, навіть привозили та вивозили продукти, все на одній машині. У нас на Донеччині не було часу, щоб все обійшлося тихо і спокійно».
Навчались тоді вже, як ділиться Ігор, на ходу.
На позиціях вже нас навчали стрільбі.
«Було важко, але воно все звикається та забувається. Пам’ятаєш тільки, що обстріли були й по нам били, і ми били. У всіх є страх, не має тих хто не боїться. Скоріш за все холодна голова, не треба відразу показувати, який ти герой і бігти. Треба бути командою, прислухатись до побратимів і командира».
За мотивацію у нашого Героя одна основа.
«Треба! Всі хлопці свої там, тому треба їхати. Коли хлопці на позиціях ми завжди готові в дорогу. Аби тільки у нашого майбутнього покоління не було війни».
Надихає Ігора сім’я та діти. За них хвилюється, за них бореться. За свої майже півтора року на війні Наш Патріот впевнений, «у нас всі хлопці налаштовані на перемогу».
На після військове життя «Перший» каже, що вже планів вдома повно, за півтора року стільки понабиралось. Але перше, що хоче зробити, коли повернеться додому, це на шашлики з сім’єю, на відпочинок кудись поїхати.
«На городі скоріш за все не скоро захочеться попрацювати. Але у нас мотоблок, тож приїду, всі лопати переламаю, повикидаю. Так вже з цією війною нарились».
Слава Героям!
Слава Україні!
Юлія ЛАПОЧКІНА,
спеціально для рубрики
Новини Кривого Рогу
сайту Весь Кривий Ріг
