Випускник КТУ, який працював у Метінвест Кривий Ріг, 31.03.2022 року добровільно став до лав Збройних Сил України. 10.09.2024 року, під час виконання бойового завдання в Курській області, н.п. Снагость Кореневського району, Дмитро потрапив у полон
18.12.2025 року сім’я отримала підтвердження його загибелі за результатами ДНК-експертизи. Дмитро Сергійович був закатований у полоні.
Прощання з Героєм відбулось 22.12.2025р.
Петиція
про присвоєння звання Героя України (посмертно)
Ми звертаємося до Президента України не просто з проханням.
Ми звертаємося з криком болю, який народився з війни, тортур і втрати.
Просимо присвоїти найвище державне звання — Героя України (посмертно)
українському воїну Птухіну Дмитру Сергійовичу, якого ворог замучив до смерті лише за те, що він був вірним своїй присязі та своїй країні.
Птухін Дмитро Сергійович, 29 березня 1985 року народження, 31 березня 2022 року був мобілізований до лав Збройних Сил України та зарахований до військової частини Т0930.
Він не тікав. Не ховався. Не шукав виправдань.
Він просто пішов захищати Україну — знаючи, що може не повернутися.
У травні 2024 року Дмитра перевели до військової частини А3283.
Він проходив службу у Харкові, згодом у Сумах, а пізніше був направлений на виконання бойових завдань у Курську область — туди, де війна не залишає права на помилку.
10 вересня 2024 року, під час виконання бойового завдання в Курській області, Кореневському районі, н.п. Снагость, Дмитро потрапив у полон до ворога.
Далі — не просто смерть.
Далі — катування.
Після допиту його жорстоко закатували.
Його били. Знущалися. Ламали тіло.
Але зламати його не змогли.
Він не зрадив.
Не став на коліна.
Не відмовився від України навіть тоді, коли це коштувало йому життя.
Для родини почалося інше пекло — очікування.
Місяці тиші.
Місяці молитов.
Місяці надії, яка щодня боліла.
І лише 18 грудня 2025 року рідні отримали страшне підтвердження — збіг ДНК, який остаточно засвідчив загибель Дмитра.
Цей день став днем, коли надія померла вдруге.
Дмитро Птухін — це не просто ім’я в списках.
Це обірване життя.
Це біль, який не загоїться.
Це воїн, якого ворог знищив фізично, але не зміг перемогти духовно.
Ми просимо державу назвати речі своїми іменами.
Ми просимо справедливості.
Присвоєння звання Героя України (посмертно) —
це визнання того, що Дмитро загинув як Герой,
це пам’ять,
це правда,
це шана людині, яка заплатила за нашу свободу власним життям.
ПІДПИСАТИ ПЕТИЦІЮ
Юлія ЛАПОЧКІНА,
спеціально для рубрики
Новини Кривого Рогу
сайту Весь Кривий Ріг
