Водій кар’єрного автосамоскида з Інгулецького ГЗК Групи Метінвест Павло Новіков пішов на фронт добровольцем, повідомляє прес-служба компанії. 10 місяців служби, оборона Кривого Рогу, деокупація земель Херсонщини і, зрештою, повернення на виробництво. Про це та інше у розповіді ветерана
У перший день повномасштабного вторгнення одним з атакованих росіянами міст був Кривий Ріг. Павло Новіков з колегами по бригаді якраз завершував нічну зміну, як над кар’єром пронеслася ворожа ракета.
Далі вибухи, погані новини з усіх медіа, панічні телефонні дзвінки рідних та друзів і нестримне обурення через підступність країни-сусідки.
«Як тільки остаточно зрозуміли, що почалася велика війна, ми з хлопцями з бригади утрьох поїхали до військкомату з добровільним рішенням йти захищати Україну. Потрапив до 17-ї окремої танкової Криворізької бригади стрільцем. Перший час ми стояли на обороні рубежів Кривого Рогу, охороняли залізничний міст та Миколаївську трасу».
«А восени, коли наші війська почали відтісняти ворога з Херсонської області, наш підрозділ направили туди для виконання бойових завдань. Для мене це було надзвичайно важливо, адже я брав участь у деокупації своєї малої батьківщини – Великоолександрівської громади, Бериславського району. Я народився і 22 роки прожив у селі Давидів Брід, там, як у нас говорять, мій пуп закопаний. Це земля моїх предків», — говорить Павло Новіков.
Чоловік з теплотою згадує своїх побратимів, як разом облаштовували побут у бліндажах, спали в окопах, на палетах, як готували обіди та довго розмовляли про життя до і після війни. Гордий за своїх херсонців, що вистояли і ворогу не вдалося їх морально зламати.
Як вони радісно і щиро зустрічали визволителів – українських військових, як ділилися останнім з бійцями. Але Павло має і великий смуток за рідним домом і власною справою у Давидовому Броді, бо їх не оминули ворожі снаряди.
«До війни я дуже мріяв про власний ставок, де б можна було розводити рибу і навіть займатися спортивним рибальством. І я таки викопав його і встиг запустити туди малька. Дуже радів, що моя мрія потроху здійснюється. Аж раптом війна, обстріли. Мені сусід якось зателефонував у травні і сказав, що у мій дім прилетіло два снаряди і він вщент розбитий. А ще через місяць я дізнався, що обстріляли і ставок. Тепер ось хочу потроху усе відновлювати, але коли це стане можливим – не знаю», — ділиться чоловік.
Демобілізуватися з війська Павлові довелося через необхідність догляду за старенькою хворою мамою. Він забрав її до себе на Інгулець і нині дбає про найріднішу людину. А разом з цим працює у кар’єрі ІнГЗК.
Його щоденний помічник – багатотонний автосамоскид. Ним він і руду вивозить, і розкривні породи у відвали – усе, що потрібно для виробництва. Говорить, дух у хлопців-водіїв та механіків бойовий, всі налаштовані лише на перемогу, бо інакше й бути не може.
А ще тут дуже чекають на повернення колег, які тепер на фронті або відновлюють здоров’я після поранення. У колективі готові підтримати кожного, хто пройшов нелегкий шлях бойових дій.
Натепер на Інгулецькому ГЗК впроваджена спеціальна програма з реінтеграції ветеранів, а керівники усіх рівнів залучені до проходження навчального курсу «Герої поруч».
Курс спеціально розробили та запровадили на підприємствах Метінвесту для адаптації ветеранів до мирного життя.
Підготувала до публікації
Юлія ЛАПОЧКІНА,
спеціально для рубрики
Новини Кривого Рогу
сайту Весь Кривий Ріг
