Як повідомила «Надеждівська гімназія Новопільської сільської ради» Криворізького району, загинув на війні з російським агресором наш земляк, зовсім молода людина – Шевченко Едуард Сергійович
Він безмежно любив життя, рідне село, Україну, свою родину. Тож віддайте шану захиснику, згадаймо його як про гарну людину, воїна, що ще донедавна жив поруч із нами, вірив у нашу Перемогу.
Едуард народився в нашому селі, навчався в Надеждівській середній школі з 1-го до 11-го класу. Вчився добре, без нагадувань і примусу.
Разом з Конєвим Леонідом, Ганоцьким Сергієм створили групу лідерів, яка робила все, аби клас був дружним. Особливо захищали дівчаток класу, нікому не дозволяли їх принижувати, за що однокласниці були їм вдячні.
Едик зростав із почуттям справедливості, висловлював спокійно й рішуче власну думку з будь-якого конфліктного питання.
Був надзвичайно активним у житті класу та школи, брав участь у художній самодіяльності. Невеличкі сценки, театральні мініатюри – усе це йому давалося легко, усе робив із задоволенням.
А ще гарно малював, тому його захоплення було для класу знахідкою.
Однокласники цінували Едуарда за доброту, порядність.
Спорт для нього завжди багато важив. Був членом волейбольної, футбольної та баскетбольної команд, брав участь у позашкільних змаганнях із цих видів спорту.
Скромний, працьовитий, наполегливий, авторитетний серед дітей – так його характеризував вчитель фізичної культури.
А всі вчителі говорять про нього як про добру, порядну, розумну дитину, про дитину без негативів.
Після школи, на жаль, Едик не захотів навчатися і розпочав свій життєвий шлях самостійною працею. І до самого призову без роботи не залишався.
За цей період створив власну родину. Взагалі почуття роду, родини у нього було високе. З любов’ю та повагою ставився до матері, батька, любив своїх молодших братів. Тому і його власна сім’я була такою ж дружною.
Разом з дружиною Оксаною ростили двох діток – доньці Ангеліні 13 років, а сину Станіславу – 10. Він пишався своїми дітьми, радів їх успіхам, прагнув, аби донька й син виросли гарними людьми. Мріяв, щоб Ангеліна розвивала свій талант (вона гарно малює).
Призов до лав ЗСУ сприйняв по – чоловічому.
Пройшов ВЛК, відбув навчання у червні – серпні 2024 року.
У Слов’янську, як Едик говорив, перебував на «Злагоджені». Потім його зарахували до 54 окремої механізованої бригади імені гетьмана Івана Мазепи. Добре відгукувався про побратимів, командира.
У серпні отримав 10 – денну відпустку, провів її з родиною. Усе повинно бути по іншому. Та, на жаль, на превеликий жаль, загинув 16 вересня 2024 року. Йому було і назавжди залишилося 35 років.
Хай вічною буде пам’ять про нього, як і про кожного, хто прийняв смертний бій.
Тепер черга всіх нас – не здатися, не допустити перемоги росії над Україною, щоб не осквернити пам’ять про полеглих воїнів!
Юлія ЛАПОЧКІНА,
спеціально для рубрики
Новини Кривого Рогу
сайту Весь Кривий Ріг
