«Небо повинне мати очі»: гвардієць на псевдо Sava про важливість аеророзвідки на полі бою. Подробиці – у матеріалі Весь Кривий Ріг з посиланням на паблік «Військова частина 3011 Національної гвардії України
Російську ракету криворізький гвардієць побачив першого ж дня повномасштабного вторгнення – вона пролетіла над зупинкою, де стояв чоловік. Вже за два дні Sava став до лав Криворізької бригади Національної гвардії.
До повномасштабного вторгнення Олександр із позивним Sava працював електрослюсарем на одному з енергетичних підприємств Дніпропетровщини. Всього за пару тижнів рідне місто Олександр а опинилося під постійними обстрілами російських військ.
«24 лютого розпочалося з дзвінка від рідних з Кривого Рогу, Дніпра, що є перші прильоти ракет. Я стояв на зупинці, їхав на роботу, коли одна з них просвистіла над головою. Рішення прийшло миттєво – йти до армії. Крім того, почала з’являтися перша інформація в медіа про те, як росіяни знищують все. 26 лютого я вже був в частині і виконував обов’язки за призначенням», — розповідає Олександр.
«В середині літа був перший виїзд в район Новопавлівки, в Херсонську область. Несли службу на блокпостах, підтримували правовий режим воєнного стану», — згадує військовий. Згодом Олександр у складі підрозділу оперативного призначення на початку вересня взяв участь у звільненні Високопілля.
«4 вересня вирушили в район бойових дій, завданням було зачистити населений пункт та тримати оборону населеного пункту Високопілля. Потім було Архангельське. Тоді ворог добре підготувався – по нам працювали і танки, і АГС, і САУ, була авіація. Далі була Золота Балка, Новоолександрівка та Дудчани. Там я отримав контузію. Від осколків в боку мене врятував магазин, а голову – каска», — розповідає Sava.
«У Високопіллі мене вразили колосальні руйнування. Побачив наслідки російської «цивілізації». Я не думав, що у 21-му столітті таке взагалі може бути. Для мене прийняття війни такою, яка вона є насправді проходило дуже довго. Зустріч мирного населення… люди просто на коліна падали… Емоцій було багато, особливо злості. Такої злості я ще ніколи не відчував», — говорить Олександр.
«У Новоолександрівці, після звільнення, підійшов місцевий чоловік і просив взяти його до нас – хотів помститися за увесь той жах, що йому довелося пережити в окупації. В людей, які пережили окупацію на собі світ не те що змінився – він став іншим. Допомагали нам чим могли — давали воду, годували, попереджали про заміновані території», — згадує Sava.
«У Дудчанах ситуація була найскладніша – село знаходиться на самому берегу Дніпра і артилерія противника могла працювати по нам одразу з декількох сторін. Був постійний рух техніки, спостерігали за нами, працювали ПТУРами, мінометами. Після того, як відпрацював наш танчик, гулу російської техніки стало набагато менше. Іншим разом над нами «висів» ворожий дрон і після того, як він полетів на лівий берег, нас почали так потужно крити, що не можна було навіть підняти голову», — розповідає гвардієць.
Після поранення та реабілітації Олександр повернувся у стрій та опанував нову професію – став «очима» підрозділу.
«Небо повинно мати «очі». Аеророзвідка у першу чергу береже особовий склад, адже кожен боєць – це батько, син, брат, чоловік. Зараз війна перейшла на інший рівень і чим більше в нас «очей» в небі, тим більше можливостей побачити скупчення ворожої техніки чи особового складу противника, їх позиції. Це можливість краще коригувати роботу артилерії. Якщо раніше необхідно було робити розрахунки на папері, то зараз, за умови наявності зв’язку, картинка буде набагато чіткіша та матиме більший ракурс. Тоді є можливість оцінити усі ризики, адже кожному командирові потрібно не лише виконати завдання, а й зберегти життя особового складу. Аеророзвідка – це річ, яка дозволяє виконувати свою роботу на найвищому рівні. Ворог теж не стоїть на місці, навчається і ми повинні бути мінімум на п’ять кроків попереду них», — відзначає Sava.
«Мій обов’язок як чоловіка – захищати своє. Скільки буде сил, скільки буде потрібно – стільки буду знаходитися на службі та робити все для того, аби наблизити нашу перемогу», — підкреслює Олександр.
Юлія ЛАПОЧКІНА,
спеціально для рубрики
Новини Кривого Рогу
сайту Весь Кривий Ріг
