Як повідомляє «Військова частина 3011 Національної гвардії України», до початку повномасштабного вторгнення нацгвардієць Сергій на псевдо Чорний з Кривого Рогу мав одну із самих мирних професій — працював будівельником-покрівельником. Мав досвід військової служби – на початку 2000-х років проходив строкову службу в одній із частин протиповітряної оборони
До лав 21-ї окремої бригади НГУ Сергій доєднався вже на другий день повномасштабного вторгнення та одразу ж відправився на блокпост поблизу Кривого Рогу в очікуванні ймовірного прориву ворожих сил.
У квітні 2022 року Чорний брав участь у бойових діях в районі Новомихайлівки, що на Донеччині. Спільно 54-ю бригадою ЗСУ нацгвардійці зупинили ворожу колону, в якій рухалося близько 50 одиниць техніки.
«Це був перший серйозний бій, в якому я брав участь. Допомагав кулеметнику, підносив БК, заряджав. Звичайно, було страшно, але в той час ще не було такої кількості дронів. «Розвідники» могли літати, по нас працював міномет, АГС. Коли ми побачили, що колона почала їхати назад, то зрозуміли, що зупинили їх. Відчуття радості не передати словами», — пригадує Чорний. Тоді на позиціях разом із побратимами він провів 24 дні. За проявлену мужність під час відбиття штурму нацгвардійця нагороджено відзнакою Головнокомандувача ЗСУ – почесним нагрудним знаком «Золотий Хрест».
Потім – дві ротації в район населеного пункту Урожайне. Спочатку, розповідає Сергій, його головним завданням було вистежити та знешкодити снайпера, який полював за українськими військовими, а згодом – навчання та підготовка особового складу до виконання бойових завдань.
Цьогоріч Чорний разом зі своїм підрозділом виїхав на ротацію на Покровський напрямок та виконував бойові завдання в районі населеного пункту Єлизаветівка.
«Зайшли ми на позиції 9 березня. На той час заїжджали ще на квадроциклі, потрапили під мінометний обстріл, ворог намагався нас «зловити». Потім заїхати було вже неможливо, бо дорогу дуже замінували. На наступний день, після того як заступили, ми вже фактично були в оточенні. Взяти позиції противник намагався не штурмом, а невеликими групами – по два-три чоловіки. Заходили з однієї сторони окопної лінії та намагалися просунутися далі. З нашої позиції ми могли побачити лише одну сторону окопної лінії, метрів на 10-15. Де ми не бачили – працювали «пташки», — говорить Сергій.
Завдяки тому, що нацгвардійці перебували в укритті, росіяни не знали, що там знаходяться українські військові — думали, що там вже «свої».
«Стукали нам в двері, то один пробігав, то двоє, за короткий проміжок часу. Кричали «Відчиняйте! Ми Москва!». Ну а ми що? Казали їм – здавайтесь. Або направляли їх на той фланг, де не було укриття і там вже їх «розбирали» наші «пташки». Декілька разів росіяни закладали вибухівку, підривали бійниці, двері. В один із таких днів я отримав наскрізне вогнепальне поранення передпліччя, коли ворог стріляв по нам через вибите вікно. Наступного дня закидували гранатами. І так було аж до моменту, поки до нас 15 квітня не прийшла зміна. На наступний вечір, по команді, ми почали виходити. Спочатку по окопній лінії, потім в посадку, потім через одне поле, друге», — розповідає Чорний.
«При виході я бачив скільки їх там валялося…це важко передати словами, просто море. І ті, що в окопній лінії були – залишилися там завдяки нам. Вийти ми змогли 18 квітня, тобто, провели на позиціях 37 днів. І це був мій найважчий вихід за весь час. Ми втратили побратима і добиралися ривками протягом трьох діб. Під час відходу, коли починався штурм з великою кількістю техніки, робили загородження, ставили розтяжки, щоб ворог не зміг просунутися на одній із доріг», — згадує нацгвардієць.
Сьогодні чоловік продовжує лікування після отриманих травм та поранень та планує повернутися до строю.
ДАЙДЖЕСТ
спеціально для рубрики
Новини Кривого Рогу
сайту Весь Кривий Ріг
