«Військова частина 3011 Національної гвардії України»: «Ворог застосовує тактику випаленої землі, не шкодуючи ані живої сили, ані озброєння», — нацгвардієць на псевдо Сват про жорстокі бої під Урожайним
На початку повномасштабного вторгнення 25-річний Сват навчався на четвертому курсі медичного вузу і міг спокійно продовжувати своє навчання. Але ранком 24 лютого 2022 року пішов добровольцем до військомату і невдовзі став до лав Національної гвардії України.
«Я так вихований — не зміг би сидіти вдома, коли ворог вторгся до моєї країни», — говорить боєць. Певний час він був залучений до виконання завдань з охорони важливих об’єктів, опановуючи навички військової служби.
«Я народився у сім’ї лікарів, і не мав жодного уявлення про армію, про зброю. Але це не зупиняло мене, поступово призвичаївся до армійських буднів, опанував зброю. Коли настав час їхати на передову, разом з побратимами пройшов підготовку, бойове злагодження. Я прийняв рішення їхати на фронт, оскільки треба було допомагати хлопцям, заміняти їх», — розповідає гвардієць.
Сват потрапив на нуль, коли ворог почав активні наступальні дії й вщент зносив Урожайне, використовуючи тактику випаленої землі з перевагою в живій силі та озброєнні.
«Ми тоді ще, як мовиться, не обстріляні, потрапили у справжнє пекло – майже щохвилинні обстріли з «Градів», з мінометів, постійне жужжання дронів. Згадую той пейзаж: небо червоного кольору, все випалене, знищене, навколо самі згарища, наче апокаліпсис».
Попри активний наступ ворога і ризик опинитись в оточенні, група Свата рушила міняти побратимів на передових позиціях. Дивом вдалося прорватись крізь щільний ворожий вогонь та пройти заміновані ділянки. Прибувши на місце та прийнявши зміну, бійці побачили, що росіяни вже були в Урожайному і намагались активно проривати лінію оборони українських воїнів.
«Нам було поставлене завдання тримати певний квадрат у посадці, щоб противник не просунувся далі. Оскільки бліндажів на цьому квадраті не було, ми почали оперативно окопуватися. Ми копали довго, оскільки був щільний вогонь. 5 хвилин покопали, сховалися під дерево або лягли на землю, і так фактично всі перші чотири дні перебування там. Над головою постійно кружляли дрони-розвіднки, слідом за ними прилітали скиди. Ворог намацував наші координати, намагаючись зайти з флангів. Ми знайшли перший-ліпший прихисток — яму, в якій ледве всі вмістилися, переховуючись від обстрілів. Пам’ятаю, лежу і бачу як надо мною пролітають снаряди. Я, чесно кажучи, тоді прощався з життям. Як в кіно, перед очима крутилося все попереднє життя, що я не встиг ще зробити».
Коли вогонь вщухав, підрозділ Свата продовжував окопуватися та зробив надійний бліндаж. За те, що не лише протрималися у надскладній бойовій обстановці, виконали поставлене завдання, а ще й викопали нову фортифікацію,
Сват та його побратими отримали подяку від командира ротної групи.
Наступні два місця оборони позицій під Урожайним після тих перших тяжких днів згадує як відносно спокійні, наскільки це можливо на «нулі». Хоча, звісно, були надважкі моменти й втрат, і дивовижного порятунку за мить від смерті. Війна навчила його психологічній витримці, миттєвій реакції на небезпеку.
«Я звик до обстрілів. Поступово наладився сон. Хтось рахує слоненят, коли не може заснути. Я ж перед сном рахував, зокрема, мінометні виходи й приходи», — жартує він.
Після прибуття до пункту постійної дислокації, боєць кілька днів звикав до тиші.
Зізнається, що після фронтового досвіду побутові проблеми не видаються чимсь драматичним: коли ти поза ризиком загинути, вирішити можна все.
Після нашої Перемоги над російським окупантом Сват планує продовжити військову службу, відтермінувавши фахове медичне навчання.
«Вважаю, після нашої Перемоги держава ще тривалий час потребуватиме професійної, сильної армії. Тому хотілося б продовжити службу», — зазначає нацгвардієць.
Юлія ЛАПОЧКІНА,
спеціально для рубрики
Новини Кривого Рогу
сайту Весь Кривий Ріг
