Мати загиблого кавалера ордена «За мужність» III cтупеня Олега Основи: «МЕНЕ ВСІ ПИТАЮТЬ, КОЛИ ЙОГО ІМЕНЕМ БУДЕ НАЗВАНА ВУЛИЦЯ, НІКОЛИ…»
Родини тих, хто поніс непоправні втрати у нинішній російсько-українській війні, які об’єднались у спільноту «Місто Героїв», продовжують ставити перед міською владою питання щодо перейменування криворізьких вулиць на честь загиблих героїв-захисників. Однак недавня спроба міської влади врегулювати це питання виявилась невдалою.
Подробиці – в матеріалі Наталії ШИШКИ та «Домашньої газети».
«МОЄ «ДОБРОГО РАНКУ» ЗАЛИШИЛОСЬ БЕЗ ВІДПОВІДІ»
У поминальний день рідні та близькі загиблих захисників провели в парку Героїв навпроти міськвиконкому акцію «Пам’ятай і шануй». Побратими, матері, батьки, дружини, сестри та брати загиблих захисників прийшли до найвищого у місті прапора України з портретами рідних дорогих людей, життя яких забрала війна. На газоні біля флагштока вони облаштували імпровізований меморіал з прапорців, на кожному з яких було написане ім’я або позивний загиблого.
— Як тільки почалась війна, мій чоловік Артем Сергійович Савін одразу поїхав у військкомат і пішов на війну добровольцем. Служив на херсонському напрямку¸ в піхоті. Брав участь у звільненні багатьох населених пунктів. Загинув 20 вересня. А 19-го він заїхав додому на годину, бо вони в Кривому Розі забирали авто. Він вірив, що залишиться живим, але тоді в нього було якесь передчуття, дуже не хотів їхати назад. Зранку о 7.40 він загинув, а я в 7.43 написала йому «Доброго ранку» і ще півтори доби чекала на відповідь. Я ніколи не любила готувати борщі, а коли ми одружились, пообіцяла, що готуватиму. В той день, коли мені привезли цю страшну звістку, я готувала борщову заправку і відправляла йому купу фотографій, які так і залишились не переглянутими. В той день мій світ було зруйновано. Просто багато людей мене засуджує за те, що я розказую, як він загинув, як страждає зараз його сім’я, як страждаю я. А я вважаю, що всі мають знати, яку ціну заплачено за те, що ми живемо. Мій чоловік повністю згорів. У нього не було ні кінцівок, ні обличчя, ми три місяці чекали, щоб забрати його тіло. Я дуже вдячна його побратимам, що під обстрілами вивезли тіло. Бо до ранку, як вони сказали, вже просто нічого було б вивозити. В день, коли нам віддали його з рефрижератора, єдине, що ми могли, так це обійняти льодяне тіло найближчої людини через чорний пакет, — розказала учасниця акції, дружина загиблого Катерина Савіна.
«ДЕ ВЗЯЛИ 611 ЛЮДЕЙ ПРОТИ?»
— Цією акцією ми поминаємо загиблих не тільки як людей, яких уже нема на світі, а як тих, про кого мають пам’ятати не лише близькі — має пам’ятати суспільство, держава. Люди прийшли розповісти про своїх рідних, дітей, чоловіків, щоб не замикатися у своєму горі, а поспілкуватися і підтримати одне одного. От ми знали тільки ім’я та прізвище Єгора Біркуна, а тут познайомились з його мамою і сестрою. Я вам скажу, ні в кого немає такого відчуття війни, як у тих, хто когось втратив, у кого хтось воює. Ми сприймаємо все дуже гостро, — сказала Тетяна, мама загиблого Олексія Різниченка, підкресливши, що акція, співорганізатором якої виступила її донька, носить неполітичний характер.
Водночас акція стала м’яким нагадуванням владі: сім’ям і близьким невимовно болить, що ініціативи щодо перейменування вулиць на честь загиблих захисників не знайшли своєї реалізації і підтримки у міській раді.
— Люди хотіли назвати нашу вулицю на честь мого сина Олега Основи. Але наші депутати сказали, що не можна, що це буде місто-кладовище. Олег нагороджений посмертно орденом «За мужність» III cтупеня, знаком «За заслуги перед містом», численними грамотами. Він закінчив Національну академію сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного у Львові, його поважали, ніхто про нього поганого слова не скаже. Нам дуже тяжко, це була наша єдина дитина. Так що мені добре відомо, як дорого дістається нам наша незалежність, — розповіла мама загиблого Олена Основа.
— Чому, як називати вулиці іменами захисників, то буде місто — кладовище? Адже названі вулиці іменами Дудаєва, Караманця? Значить, ви привезли мені ту медальку «За заслуги перед містом», але, видно, не така вже й велика заслуга, якщо не можна назвати вулицю? Тим більше, що люди хотіли цього і продовжують цього добиватися. Наш голова квартального комітету і у Верховну Раду писав, і нашому народному депутату від «Слуги народу», а відповідь одна: це вирішує тільки місцева влада. А влада Покровського району, голова Соколовський, надали квартальному папери, згідно з якими 228 чоловік було «за», а 611 – «проти». Де взялося 611 людей, якщо не проживає така кількість людей на вулиці, незрозуміло. Хіба можна так буцати людей, як нас з тією вулицею? Мене всі питають: коли вже буде названа ім’ям Олега вулиця? Я кажу: ніколи. Поки Вілкули тут при владі, ніколи, — вважає Олена.
ПОРЯДОК, ТА НЕ ТОЙ
Звісно, що аргумент про «місто-кладовище», який люди передають із уст в уста, не витримує критики. Адже Законом України «Про присвоєння юридичним особам та об’єктам права власності імен (псевдонімів) фізичних осіб, ювілейних та святкових дат, назв і дат історичних подій» прямо заборонено давати об’єктам топоніміки імена живих людей. Ніколи раніше вулиці також не називали іменами живих — і ні в кого не виникало відчуття того, що він живе на кладовищі.
Втім, несподівано для всіх на квітневу сесію міської ради депутаткою від Блоку Вілкула Вікторією Третяк було подано проект рішення «Про затвердження Порядку найменування (перейменування) геонімів міста на честь загиблих захисників України».
Вжитий нею термін «геонім» тлумачиться як топонім містобудівних об’єктів, узагальнююче поняття для назв вулиць, майданів, алей, бульварів, провулків, проспектів, проїздів, доріг, набережних тощо, тобто для названих містобудівних об’єктів, що забезпечують транспортні та пішохідні зв’язки між житловими районами, кварталами, громадськими центрами, промисловими зонами.
До речі, як депутат міської ради я неодноразово піднімала у сесійній залі питання про необхідність розробки Положення про порядок присвоєння назв та перейменування. Щоб там була чітко прописана зрозуміла кожному мешканцеві процедура: куди подавати пропозиції, хто має право голосу під час громадського обговорення і так далі. Адже при недавньому масовому перейменуванні в рамках дерусифікації, яке обернулось низкою скандалів, в різних районах відбувалось по-різному. Однак я і уявити собі не могла, що може бути виписано окремо Порядок найменування (перейменування) саме на честь загиблих захисників.
Бо Порядок — це документ про процедуру. А процедура щодо присвоєння назв чи перейменування не може бути різною на честь захисників і, скажімо, на честь волонтерів чи митців.
Зовсім інше — розробка концепції оновленої топонімічної карти міста. Втім, не замахуючись на таку аж надто складну задачу, авторка проекту рішення у пропонованому нею Порядку поміж процедурними моментами прописала, що «найменування (перейменування) геонімів здійснюється у виняткових випадках, а саме: для увіковічення пам’яті осіб, які здійснили героїчний вчинок і отримали такі державні нагороди: звання Героя України, орден Богдана Хмельницького I, II, III ступеня, орден «За мужність» I, II, III ступеня».
Згідно з іншим пунктом пропонованого Порядку, «з метою вшанування та увічнення пам’яті всіх загиблих захисників України виконком міської ради розглядає можливість установлення меморіальних дошок на їх честь». І цей пункт є явно недоречним у документі, який «визначає підстави, механізм та вимоги до організації процесу найменування (перейменування)».
Однак до обговорення цього проекту рішення у сесійній залі не дійшло. Проти того, щоб внесений нею проект рішення обговорювався на спільному засіданні постійних депутатських комісій, висловилась сама депутатка Третяк, заявивши, що вона як автор його відкликає.
А головуючий Юрій Вілкул, не організовуючи обговорення, повідомив, що проект рішення направляється на доопрацювання. Що саме там збираються доопрацьовувати, так і залишилося черговою таємницею втаємниченої міської ради.
Втім, і на недоречність пункту про меморіальні дошки, і на невиправдане вживання терміну «геонім», яке не зустрічається у законодавстві про присвоєння назв та перейменування, у своїх зверненнях персонально до депутатів напередодні вказали представники спільноти «Місто Героїв», закликавши не підтримувати пропонований Порядок. А найбільш дискусійним та неприйнятним для членів спільноти стало намагання через Порядок встановити фільтр для відсіювання із двох нагород.
КОЛИ, ЯК НЕ ЗАРАЗ?
При цьому раніше міською радою було не підтримано петиції про перейменування вулиць на честь Михайла Жолобова, старшого лейтенанта Національної гвардії України, нагородженого посмертно орденом Богдана Хмельницького III ступеня, та на честь Єгора Біркуна, старшого солдата, посмертно удостоєного ордена «За мужність» III cтупеня. А під час недавньої кампанії масового перейменування не було реалізовано підтриману мешканцями вулиці пропозицію про перейменування вулиці на честь лейтенанта Олега Основи, удостоєного ордена «За мужність» III ступеня.
І ці факти свідчать про те, що спочатку депутатська більшість виконувала чиюсь усну негласну вказівку, а вже під тиском громадськості довелось виписувати якісь критерії. Правда, слово і діло при цьому явно розійшлися.
На окрему критику заслуговує позиція «слуг народу» у міській раді, яка полягає в тому, що називати та перейменовувати іменами захисників будемо, але вже після війни. Тобто, зараз не на часі. Але ж своє слово сказав законодавчий орган, і 21 квітня президент підписав Закон України «Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні і деколонізацію топонімів», який зобов’язує органи місцевого самоврядування через три місяці після того, як цей закон вступив у силу, здійснити перейменування і стерти з топонімічних карт своїх населених пунктів проросійські проімперські назви.
Загалом Кривому Рогу належить дати нові назви ще двом сотням вулиць. Якщо у встановлений термін це зроблено не буде, повноваження по перейменуванню перейдуть до голови обласної державної адміністрації, як це було під час кампанії по перейменуванню в рамках декомунізації.
То невже будемо перейменовувати один раз на виконання закону, а другий раз – «після війни»? Де візьмемо тоді вулиці для перейменування на честь героїв, якщо топонімічна карта міста вже буде дерусифікована і деколонізована?
Чи, може, це так і задумано?
Наталія ШИШКА,
«Домашня газета»,
ДАЙДЖЕСТ,
спеціально для рубрики
Новини Кривого Рогу
сайту Весь Кривий Ріг
