Як розповідає «60-та Окрема механізована Інгулецька бригада», Кабріолет — командир відділення, командир бойової машини й навідник. Пробув на позиціях 117 днів. Подробиці – у матеріалі Весь Кривий Ріг
«Було важко, думки всякі лізли, — зізнається він. — Але командири, дай їм Бог здоров’я, дуже нас підтримували. Я особисто довіряю своєму командиру. У нас у батальйоні як: якщо командир сказав зробити — всі 100% хлопців стискають зуби й роблять».
Кабріолет уже півтора року служить у 2-му батальйоні 60 окремої механізованої Інгулецькій бригаді. Каже, що бачив багато, але головне — це довіра до командира.
«Командир чітко пояснював, хто звідки йде. Я вже знав картину. Якщо він каже “ліземо” — значить, витягне. І всі йшли. Ніхто не відмовлявся. Турбота відчувалася».
Цю турботу від командирів боєць відчував навіть у дрібницях.
«Було, що проспали наряд, не вийшли на сесію — командири не сварилися, переживали, підтримували. Це дуже важливо. Як і підтримка рідних».
Воїн зізнався, що найбільше його підтримувала там на позиціях можливість зв’язатися з рідними. Кожного разу це було найщасливішим моментом.
«Раз на тиждень через командирів по рації записували голосові. Коли тобі передають привіт — це надає наснаги та сил».
Побратимів Кабріолет називає «найдостойнішими людьми», яких зустрічав у житті. Підкреслює, що в піхоті ніхто не повинен почуватися забутим.
«І артилеристи, і хлопці з дронами — всі важливі. Ключове для піхоти — це їх підтримка».
Розпорядок на позиціях був передбачуваний, хоч і смертельно небезпечний.
«Ворог працював як по розкладу: о 9 ранку — міномет, о 12 — артилерія, потім жива сила. Годинник по них можна звіряти. Але всі накатали ми відбивали. Вони передбачувані. Позиції, які ми взяли чотири місяці тому, тримаємо і досі. Жодну не віддали».
Найбільше, зізнається, хотілося не броні чи техніки, а простих речей.
«Чого найбільше хотілося на позиціях? Pit Bull (енергетичний напій), зефір, щось солодке. Але головне — інформація. Хлопці на позиціях ізольовані. Дуже важко сидіти три місяці й не розуміти, що відбувається в цілому по лінії фронту. Командири кажуть: «Все нормально», але ж самі розумієте — хочеться більше знати».
Кабріолет наголошує на важливості маскування, як на одній з головних умов виживання.
«Зараз дрони не бачать у зеленці нічого. По посадках ходимо під деревами, маскуємось. Все, що приніс — за собою забираєш. Навіть гілки не ламаємо. Йдемо тихо. Маскування — це святе».
Воїн родом із Полтави, з простої сім’ї.
Мама — кардіолог, батько також у медицині.
Сестра бухгалтер.
Має дружину, восьмирічну доньку Мілану, велику родину — 14 людей.
Усі чекають. І всі вірять.
«Я чотири роки на війні. І залишуся в цій країні. Не збираюся нікуди. Я тут для того й воюю. Дай Боже, щоб усе закінчилося — будемо будувати нову незалежну країну. Кожен, хто форму носить, внесе свою лепту. Ми робимо велику справу».
Юлія ЛАПОЧКІНА,
спеціально для рубрики
Новини Кривого Рогу
сайту Весь Кривий Ріг
