До війни Костянтин працював будівельником у Кривому Розі, але коли у березні 2022 року зателефонували з військкомату, наступного дня він уже був у строю, повідомляють в НГУ. Перші тижні служби Костянтина пройшли на блокпостах у Харкові
Проте справжнє розуміння війни прийшло під час служби на державному кордоні. Їхній підрозділ зайняв позиції поблизу кордону, де ворог розташовувався в селі та на фермі, використовуючи будівлі й місцеве населення як живий щит.
Наприкінці 2022 року підрозділ Костянтина перекинули до Бахмута. Умови боїв тут були зовсім іншими. Війна в місті – це руїни, покинуті будинки та постійна напруга.
«Ми тримали позиції в будинках, які вже нічого не нагадували про своїх хазяїв. Наше завдання – перехрестя, стратегічна точка. Там вирішувалася логістика, і ми не могли дати ворогу обійти нас. Це була як гра в шахи: ти маєш передбачити кожен рух ворога, він намагається обіграти тебе. Але крапку поставила реактивна артилерія бойових побратимів яка знищила вщент штурмові підрозділи окупантів», – згадує Костянтин.
Завдяки злагодженим діям підрозділ утримав позиції. Після Бахмута підрозділ перекинули на Луганщину. Тут ситуація була ще складнішою.
«Не було хвилини тиші. Снаряди, дрони, танки – все це працювало проти нас. Ворог стояв за 700 метрів, ми бачили один одного як на долоні. Особливо важкими були евакуації поранених. Ми знали, що кожен крок небезпечний. Треба було пройти три кілометри під вогнем, щоб витягти хлопців. Одного разу не змогли донести побратима до точки евакуації – він помер дорогою. Це те, що залишаєш із собою назавжди», – зізнається він.
Костянтин впевнений у перемозі України.
Для нього війна – це не лише захист територій, але й майбутнього.
Юлія ЛАПОЧКІНА,
спеціально для рубрики
Новини Кривого Рогу
сайту Весь Кривий Ріг
