Військова частина 3011 Національної гвардії України: «На війні кожна поїздка — це випробування», розповідає криворізький нацгвардієць Руслан про будні водія на фронті
Нацгвардієць Руслан до війни працював у промисловості: закінчив машинобудівний коледж і трудився на заводі. Його водійські категорії «A», «B» та «C» стали у пригоді під час строкової служби в Національній гвардії, де він обіймав посаду водія. З початком повномасштабного вторгнення Руслан, перебуваючи у військовому резерві, знову став до лав НГУ, щоб виконувати бойові завдання за кермом.
Його бойовий шлях пролягав через гарячі точки Сходу — Курахове, Волноваху та Маріуполь. Потім — завдання у районі Великої Новосілки, де він відповідав за доставку всього необхідного побратимам: провізії, боєкомплекту та особового складу.
«ЗІЛ-131 — всюдихідна машина, в неї можна багато чого завантажити. У цьому її перевага. Але сильно не розженешся», — розповідає Руслан про свою армійську «вантажівку».
Він згадує, що майже кожен виїзд відбувався під ворожими обстрілами. «Від прицільних Бог уберіг. Одного разу, коли я тільки-но забрав особовий склад, п’ять прильотів лягли десь за сто метрів від машини».
Руслан наголошує, наскільки важливо підтримувати техніку в бойовій готовності: «Машина має бути завжди доглянута, щоб у будь-який момент за наказом вирушити на завдання».
Один із найризикованіших епізодів на Донеччині закарбувався в його пам’яті назавжди: «Зимові температури тоді були помірними, а на фронтових шляхах — суцільне болото. Ми рухались єдиною колією посеред замінованого поля. Обабіч дороги бачили протитанкові міни буквально за два метри від коліс. Машину водило з боку в бік, вона грузла по мости. Через надмірне навантаження від налиплого бруду відірвало рульову тягу. Без керування я дивом виїхав із небезпечної ділянки, ризикуючи наїхати на міну. Один невірний рух — і були б великі проблеми. А ще колись ЗІЛом тягнули на буксирі БТР, у якого відмовив один із двигунів. Через надмірне навантаження ЗІЛ заглох — і ми помінялися ролями: БТР підчепив ЗІЛа та тягнув його на іншому двигуні, щоб завести авто», — з усмішкою згадує Руслан і додає: «І все це — в зоні обстрілів. Треба було діяти блискавично, проявляти кмітливість».
Згодом Руслан виконував бойові завдання на Херсонщині, вже як водій «швидкої допомоги». Тут також знадобився його досвід миттєвого реагування.
«За “швидкими” постійно ганялися ворожі дрони, — розповідає він. — Побратими показували ділянки, які потрібно було проїжджати максимально швидко. По них ми мчали зі швидкістю 130 км/год, транспортували поранених від стабпунктів до лікарні».
З особливою теплотою Руслан говорить про свій колектив: «На цивільній роботі — відпрацював зміну й додому. А тут — 24/7 поруч із тими, хто поруч і в біді, і в радості. Більшість хлопців — надійні товариші, які завжди прийдуть на допомогу. Недарма ми називаємося побратимами». Він зауважує, що на фронті люди стають ближчими одне до одного.
«Мені на все життя запам’ятається мій день народження під час ротації, — ділиться Руслан. — Побратими й посестри подарували листівку з підписами та милий сувенір — маленьку машинку, всередині якої були шкарпетки. Сказали багато теплих слів і побажань. Цей подарунок, щирі усмішки та підтримка — це було дуже зворушливо».
ДАЙДЖЕСТ,
спеціально для рубрики
Новини Кривого Рогу
сайту Весь Кривий Ріг
