Як повідомляє «Військова частина 3011 Національної гвардії України», він провів на позиціях під Часовим Яром 51 день. Докладна історія криворізького нацгвардійця на псевдо Ізюм – в нашому матеріалі
Чоловік народився і виріс у Кривому Розі, на Дніпропетровщині. До початку повномасштабного вторгнення працював підривником на металургійному комбінаті.
На початку березня 2022 року Ізюм мобілізувався до війська – потрапив до лав 21-ї окремої бригади Національної гвардії України.
«З’явився до військкомату 3 березня 2022 року, як і багато хто з нас. Потрібно було щось робити. Треба йти та відвойовувати свою землю», — розповідає нацгвардієць. З військового досвіду за його плечима була строкова служба в одній з військових частин Херсона.
Після мобілізації Ізюм виконував службово-бойові завдання з охорони та оборони важливих державних об’єктів на Кіровоградщині.
Навесні 2024 року у складі свого підрозділу військовий виїхав на виконання бойових завдань на Донеччину, в район населеного пункту Часів Яр, за який досі тривають важкі бої.
«На початку червня прибули до місця призначення та одразу отримали завдання – заступати на позиції в парі кілометрів від лінії бойових дій. Автомати в зуби й пішли», — згадує Ізюм.
«До позицій добиралися важко – небо не наше, все в ворожих пташках. Короткими перебіжками, від кущика до кущика, від дерева до дерева, під обстрілами, розвідні проводили нас на позиції. З першого разу могли не зайти на позиції, повторювали спроби по кілька разів, аж поки змогли добратися», — говорить боєць.
Відзначає, найбільша небезпека під час заходу на позиції – дрони-камікадзе та дрони зі скидами, що слідкують за найменшим рухом, а якщо «змальовують» — одразу б’ють.
«Коли ми зайшли на позиції, навкруги ще було достатньо дерев, «зеленка» так звана, місце було добре замасковане. Наш бліндаж знаходився на куту, на відстані від інших позицій. Нам було складно вловити рух ворога, адже за 30-50 метрів через щільність «зеленки» вже не було нічого видно», — розповідає Ізюм.
«Ворог працював ніби по графіку – ранковий обстріл, обідній, вечірній, нічний. Можна було звіряти годинника. Дрони – завжди. Вони не зникали взагалі. Щойно помітять нас – одразу летить «кабачок». Працювало по нас усе, але найбільше з усього – міномет та дрони. Залітала авіація, кидала КАБи, які лягали від нас десь на відстані приблизно 500 метрів», — відзначає військовий.
За словами Ізюма, деколи противник підбирався впритул. Тільки побачиш його у «бойніцу», і вже за мить він зникає. Бувало, що росіяни вдень проходили повз позиції як на роботу та прострілювали кущі, намагаючись спровокувати вогонь у відповідь та виявили замасковані спостережні пости Сил оборони.
«Я провів на позиції 51-у добу. У таку спеку, що була влітку, найбільше хотілося води. Провізію, медикаменти, павербанки та воду нам доставляли дронами. Потрібно було швидко добігти з позиції на точку, де дрон скидав запаси та так само швидко повернутися, щоб ворог тебе не засік. Ти не знаєш, чи у кущах навпроти у цей момент є ворог, і коли біжиш за «посилкою», опиняєшся під перехресним вогнем», — згадує гвардієць.
«Найбільше навантаження було все ж таки в районі Каналу, там тримали оборону побратими з мого підрозділу. На них були постійні спроби штурмів, але хлопці давали відсіч. Були поранені, але билися до самого кінця, поки їх не поміняли на позиціях», — говорить Ізюм.
Підтримувати психологічний стан чоловікові допомагав самоконтроль.
«Я відключив паніку. І працював інстинкт самозбереження. Попри бажання випустити в ворога увесь магазин та закидати їх гранатами, скористатися «одноразкою», треба було приймати рішення раціонально та під час мінометних обстрілів, коли нас намагалися «викурити», тримати себе в руках», — ділиться боєць.
Сьогодні Ізюм проходить лікування та реабілітацію, після чого повернеться до строю та виконання бойових завдань.
Юлія ЛАПОЧКІНА,
спеціально для рубрики
Новини Кривого Рогу
сайту Весь Кривий Ріг
