«Військова частина 3011 Національної гвардії України»: «На війні запорука виживання – сила духу, готовність до випробувань та крижаний розум, що береже від паніки», – розповідає криворізький гвардієць Олександр «Незламний»
«До великої війни я чесно працював. Коли прийшов час, у 2023 році, я отримав повістку, з’явився до військкомату та став до лав Національної гвардії. Символічно, що це сталося в День захисту дітей», – згадує Олександр мить свого усвідомленого вибору.
У складі 21-ї бригади він пройшов горнило бойового злагодження і вирушив на фронт – на Донеччину, в район Урожайного. Один із численних епізодів бойового досвіду закарбувався в пам’яті бійця:
«Поверталися з завдання під покровом вечора, йшли через село. Раптом з темряви виринули фари ворожого автомобіля. Ми миттєво припали до землі, намагаючись сховатись. Але ворог нас засік і відкрив мінометний вогонь. До нашої точки збору залишалося півтора кілометра, і цей шлях ми долали під безперервним мінометним обстрілом. Я йшов замикаючим у колоні, а міни зривалися за двадцять-тридцять метрів від нас. Дивом ніхто не постраждав. Заскочивши до машини, ми помчали до точки дислокації. На вибоїстій дорозі двері постійно відчинялися, і я, як замикаючий, з останніх сил їх утримував. А мене, за бронежилет тримав побратим Анатолій. Адреналін кипів у крові, поки ми не дісталися безпечного місця».
З особливою теплотою в голосі Олександр згадує чотирилапого побратима: «Якось до нас прибився старенький, але на диво кмітливий спанієль. Покинутий, але сповнений відданості людям. Він став нашим ангелом-охоронцем – неймовірним чином відчував наближення ворожих літаків, вибігав у поле й попереджав нас гавкотом. Ми передавали інформацію сусіднім підрозділам. Але одного дня ворожа міна обірвала його життя. Ми поховали його як справжнього героя».
Олександр разом з побратимами мінували місцевість перед нашими дальніми позиціями, щоб унеможливити просування ворога. Потрапив під мінометний обстріл. «Страх інколи був нестерпним, – зізнається він, – але в такі миті адреналін дає надлюдську силу».
Боєць завжди був у перших рядах, якщо хтось із побратимів з тих чи інших причин не міг виконувати завдання. І коли отримав травму ноги, не покинув своїх.
Діло було так: одного разу під час нічного виходу на виконання бойового завдання, Олександр втрапив у глибоку вирву від ворожої міни. Удар був такої сили, що серйозно пошкодив меніск.
«Біль був пекельним, кожний рух віддавав мукою, але я розумів – не маю права підвести своїх, залишити їх без підтримки. Зціпивши зуби, я одягав бандаж, накладав на ногу мазі та йшов виконувати бойові завдання пліч-о-пліч зі своїми побратимами».
Після тривалого лікування та реабілітації Олександр не зламався. Його прагнення послужитися своїй країні виявилося сильнішим за біль.
Сьогодні він знову в строю, у складі мобільної вогневої групи, де його вправність та досвід працюють на захист українського неба від ворожих безпілотників.
Розмірковуючи про пережите на війні, Олександр ділиться: «Війна залишила свій відбиток, зробила мене злішим, але в глибині душі я залишаюся тією ж доброю людиною». Його головний стимул – майбутнє без війни, перемога і справедливий мир. «Найважливіше – це наша перемога, щоб нарешті запанував мир і наші рідні та близькі, українці перестали гинути», – говорить він з непохитною вірою в нашу перемогу. І наближає її з усіх сил.
Юлія ЛАПОЧКІНА,
спеціально для рубрики
Новини Кривого Рогу
сайту Весь Кривий Ріг
