«113 окрема бригада Сил територіальної оборони ЗСУ»: Кілометр підземної тиші залишився там, у Кривому Розі, але тут, за кілометр від ворога, земні глибини змінила випалена Вовчанська земля
Олександру — «Саничу» — 49.
Тридцять із них він віддав шахті.
Родом із Кривого Рогу, після гірничого училища та строкової у Полтаві, де його стихією було паливо для літаків і ревіння турбін, він повернувся під землю.
Машиніст електровозу. Кожен день — спуск на кілометр униз, нагору, знову вниз, де світло обмежується променем шахтарського ліхтаря, а повітря пахне залізом і вугіллям.
У лютому 2025 року Санич отримав повістку. Не ховався — навіщо?
Хлопці з шахти знають: від відповідальності під землю не сховаєшся.
Після базової загальної військової підготовки він отримав розподіл до 3-й батальйон 113 окремої бригади територіальної оборони.
Коли його питають, чи не виникало думки про СЗЧ — самовільне залишення частини, — Санич лише усміхається й жартує з шахтарським стоїцизмом:
— У нас є таке професійне прислів’я: шахтарі так швидко не ламаються!
Пройшовши Новопавловський напрямок на Донбасі, тепер Санич тримає стрій під Вовчанськом. Спочатку він опанував «Мавік» — літав на розвідку, вишукував ворожу техніку, позиції, піхоту.
Але через погіршення зору небо довелося залишити. Тоді Санич став водієм роти РУБАК.
І тепер його щоденна робота — це гостріше за будь-яке вугілля випробування. Виїзд на лінію бойового зіткнення. Закинути хлопців на позиції, забрати назад. Підвезти зброю, боєкомплект, провізію.
Тут кожна поїздка — це дуель із FPV-дронами. Ворожі «птиці» полюють постійно:
Перший FPV вдарив у дах пікапа — розірвав метал, але витримав.
Другий прилетів у моторний відсік, та машину врятувати вже не вдалося.
А якось помітили ворожий FPV-«ждун», що причаївся лише за двадцять метрів від дороги. Часу на роздуми — частка секунди, швидкість дрона в пікіруванні сягає понад 100 кілометрів на годину. Напарник миттєво зреагував і розстріляв «пташку» з автомату впритул ще на землі.
— Цивільний досвід? Та який там… — згадує Санич. — На шахті алектровозом, а на строкової КрАЗом керував. А тут праворульний пікап. Але звик миттєво. Часу на розкачку немає — треба їхати. Робота є робота.
На ЛБЗ його називають ангелом-охоронцем.
Хлопці вірять у нього беззаперечно, і підвести їх він не має права.
— Бо вдома на кожного з нас чекають діти, дружини, батьки, — каже Санич. — Це тримає. А ще — непохитна віра в те, що ми на правильному боці історії. Шахтарі знають вартість тепла і світла. Ми вистоїмо.
Юлія ЛАПОЧКІНА,
спеціально для рубрики
Новини Кривого Рогу
сайту Весь Кривий Ріг
