Анастасія «Лисичка» з Кривого Рогу: «Зараз кожна евакуація — це виклик. Але ми боротимемося за кожне життя»
Бойова медикиня, яка пройшла шлях від терапевтичного відділення міської лікарні Кривого Рогу до найгарячіших точок фронту, розповіла про зміну характеру війни, ціну порятунку під Авдіївкою та власну трансформацію за роки служби.
Сьогодні Анастасія з позивним «Лисичка» обіймає посаду фельдшера медичного пункту ББС 17 ОВМБр. Проте її військовий шлях розпочався ще у перші дні повномасштабного вторгнення.
— Анастасіє, як розпочалася ваша військова служба і чому саме медицина в ЗСУ?
— У березні 2022 року я добровільно мобілізувалася через Довгинцівсько-Металургійний ТЦК та СП Кривого Рогу. Потрапила до 129-ї окремої бригади територіальної оборони на посаду фельдшера медичного пункту.
До війни я працювала в Криворізькій міській лікарні №10 — була медичною сестрою в терапевтичному відділенні, яке згодом перепрофілювали під прийом пацієнтів із COVID-19. Також працювала у відділенні інтенсивної терапії та займалася переливанням крові. Тож цивільний досвід був ґрунтовним.
А вже у травні 2025 року мій медичний шлях продовжився у 17-й окремій важкій механізованій бригаді. Рішення змінити підрозділ дозволило застосувати мої навички там, де потреба в кваліфікованих медиках була особливо гострою.
— Ви на фронті з 2022 року. Як змінилося ведення бойових дій і робота медиків за цей час?
— Різниця просто колосальна. На початку повномасштабної війни вихід на позиції та евакуація поранених були набагато простішими. Єдине, чого справді варто було остерігатися — це мінометний та артилерійський обстріли. Ще у 2023 році ми навіть не знали, що таке РЕБ.
Зараз же, кожна евакуація пораненого, кожен підвіз майна чи ротація — це дуже високий ризик потрапити під удар ворожого дрона. Безпілотники змінили все.
— Яка з історій поранених чи евакуацій закарбувалася в пам’яті найсильніше?
— Один із таких епізодів стався на Авдіївському напрямку у 2023 році. На початку квітня позиції нашого батальйону почали інтенсивно штурмувати. Поранені хлопці цілу ніч виходили з напівоточення. Ми працювали двома машинами евакуації без зупину. За одну цю довгу ніч нам вдалося надати допомогу та доправити до стабілізаційного пункту близько 30 поранених.
А вже у жовтні 2023-го ми зустріли початок великого штурму Авдіївки. Я якраз була на чергуванні. Тоді ми ще могли дозволити собі розташовуватися за 3–4 км від лінії зіткнення. О 5-й ранку почався потужний залп — ворог гатив з усього, що мав. До обіду ми просто не могли вилізти з укриття.
Коли обстріли трохи стихли, одразу взялися за евакуацію. Понад тиждень працювали практично безперервно, екіпажі мінялися лише на кілька годин, щоб перехопити сон. Евакуйовували всіх: своїх, суміжників, важких, середніх. Щодня доводилося відтягувати точку евакуації все далі в тил, бо ворожа артилерія й міномети діставали повсюди.
— Що б ви порадили цивільним, які зараз розмірковують про вступ до лав Збройних Сил?
— Тим, хто вагається, раджу обирати підрозділ дуже уважно. Оцініть свої можливості й зрозумійте, де саме ви зможете принести найбільше користі. Люди в армії потрібні скрізь.
Що в моїй попередній бригаді, що в 17 ОВМБр передача бойового досвіду — це основа. Це база для тих, хто тільки прийшов, і водночас можливість удосконалення для тих, хто вже має досвід.
— Що тримає вас у строю після стількох років війни?
— Насамперед — усвідомлення, для чого ми тут. Також дуже важливі наполегливість, витримка і, звісно ж, людяність.
Роки війни повністю змінили моє мислення, цілі та життєві пріоритети. Багато людей із мого минулого кола спілкування відсіялися, але натомість з’явилося чимало нових, надійних і справжніх побратимів та друзів.
А головне — вдома на мене чекають кохана людина, батько, молодша сестра та племінник Артур. Саме заради них я щодня роблю свою роботу й тримаю фронт.
Відділення комунікацій 17-ї окремої важкої механізованої Криворізької бригади ЗС України,
ДАЙДЖЕСТ,
спеціально для рубрики
Новини Кривого Рогу
сайту Весь Кривий Ріг
