«Військова частина 3011 Національної гвардії України» розповідає про бойовий шлях військового на псевдо Тамада
Нацгвардієць Дмитро на псевдо Тамада 17 років пропрацював майстром технічного обслуговування – ремонтував БелАЗ-и. Досвіду військової служби не мав, однак, із початком повномасштабного вторгнення одразу пішов до військкомату.
«Ранок 24 лютого 2022 року розпочався не так, як завжди. Я був вдома, нічого не чув. Подзвонила мама, сказала, що декілька ракет пролетіло над її подвір’ям. Я навіть не міг повірити. Включив телевізор і зрозумів, що все це насправді», — згадує чоловік. Говорить — стати до війська мотивувало, перш за все, бажання захистити рідних людей.
«Декілька заходів на військкомат було, з четвертого разу тільки вдалося пройти медкомісію, в серпні 2022-го і в січні 2023 року потрапив на службу», — розповідає Дмитро.
Протягом кількох місяців виконував завдання у складі підрозділу з охорони та оборони важливих державних об’єктів та на блокпостах.
У лютому 2024 року у складі зведеної роти Тамада виїхав на ротацію в Донецьку область – виконував завдання на Времівському напрямку, в районі населеного пункту Урожайне.
«Коли починався штурм, одразу надходила команда приготувати протитанкові засоби та зайняти вогневі рубежі. «Пташки» дивилися – де, з якого напрямку, в якій кількості. На штурми росіяни йшли не колонами, а так, коробочками – по одна-дві машини. Це в основному були БТР, 80-ка, 70-ка. Пробували виїжджати й танчиками, але суміжні сили відпрацьовували по них, тому, до наших позицій вони не доїжджали. Здебільшого ми «добивали» залишки ворожої піхоти, яка залишалася після відпрацювання суміжних сил. Створювали вогневий вал, допомагали хлопцям на сусідніх позиціях. Під час одного зі штурмів я здійснив постріл з ПТРК «Метіс» по бронетехніці, що рухалася з піхотою на броні. Тоді наступ росіян перестав існувати ще далеко до наших позицій», — згадує Дмитро.
Лінія оборони, на якій перебував Тамада, постійно знаходилися під щільним вогнем ворожої артилерії, ударних дронів та авіації.
«Конкретно по нас працював танк. Ти ж не чуєш «виходу», лише характерний звук і прильот. Їх постійно працювало двоє або мінялися – танк і міномет. Мінімум 6 разів на день були КАБи. Коли чуєш звук як ніби налаштовуєш радіо – значить, впаде десь поряд», — говорить нацгвардієць.
«Найскладніше було заходити на позиції. У ніч з 29 на 30 березня машина довезла нас до певної точки, потім по темряві вже йшли до позицій. Прилетіло так ззаду, підняло та від землі відірвало, пролетів кілька метрів, втратив свідомість на деякий час. Потім прийшов до тями та пішов збирати групу по окопах, частина людей була в приміщенні в самому Урожайному. Це нас «Градами» накрило. Зібрав до купи, двоє було поранених, ми їх одразу віддали на евакуацію, а інші – зібралися та пішли на позиції. Могли пробути там від 3 діб. Заходили тоді двома групами – нас зрисувала ворожа «пташка» і ми взяли вогонь на себе. Інша група рухалася другою дорогою та змогла дістатися позицій раніше за нас. На позиціях поміняли парубків та заступили до несення служби», — розповідає Дмитро.
Після отриманого поранення чоловік ще добу перебував на позиції, після чого був евакуйований.
«Найбільше запам’ятався день, а точніше ніч, коли над нами дуже низько пролетіло декілька «шахедів». То було вперше, так низько і так близько, емоцій було дуже багато. Газонокосарка, тільки над головою», — відзначає Тамада.
«Багато чим завдячую побратиму із позивним Гірник. Ця людина дуже багато чого навчила мене, багато чим підтримав та надихнув у ті моменти, коли було найтяжче», — говорить Дмитро.
Після отриманого на Донеччині поранення нацгвардієць пройшов лікування, реабілітацію та повернувся у стрій.
Указом Президента України Дмитра було нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеню.
Підготувала до публікації
Юлія ЛАПОЧКІНА,
спеціально для рубрики
Новини Кривого Рогу
сайту Весь Кривий Ріг
