У криворізькій гімназії №68 сьогодні відкрили меморіальні дошки Героям, яких вже немає з нами – Сергію Денисюку, Віктору Малюшинському та Сергію Луціву. Вони віддали найцінніше заради наших поколінь – життя.
Сергій Денисюк свою боротьбу за свободу почав ще у часи Революції Гідності. Він був активним її учасником на Майдані та у рідному місті. Мав досвід строкової служби. Була сторінка виконання задач пліч-о-пліч з 17 танковою бригадою. Після повідомлення про повномасштабне вторгнення, Сергій одразу пішов до громадського формування самооборони, де знав багатьох ще з часів АТО. Майже одразу зрозумів, що одними блокпостами не можна обмежитися. Тому, далі доля розпорядилася – 129-та бригада ТрО.
«Він мій і побратим, і є мій родич, племінник. Сергій в Збройних Силах України з 2014 року. З 2016 року по контракту він виконував бойові завдання в зоні АТО, де був нагороджений неодноразово за виконання своїх бойових поставлених задач. Сергій мав дуже великий досвід, як тактичну та бойову підготовку, тому на початку війни на ходу допомагав навчати військових. Він пішов будувати блокпости біля міста Кривого Рогу. Надалі він брав участь у боях за населений пункт Миролюбівка, Нікополь, Марганець. Біля Авдіївки, Донецька область. На жаль, трагічно закінчив свій шлях на Сумщині, на прикордонній зоні. Там ми його втратили. Одного разу була така нагода, ми з позиції їхали на Кривий Ріг разом. Він розповів свої мрії. Що мріє одружитися, мати свою сім'ю, мати гідну роботу, подорожувати з сім'єю по країнах ЄС…», — каже військовослужбовець 129-ї бригади Олександр Бучковський.
Віктор Малюшинський у 2015 – 2016 роках проходив строкову службу у елітному підрозділі НГУ у Києві. Коли почалась велика війна, криворіжець 27 лютого 2022 року перебував у зоні найзапекліших боїв на Донеччині. 26 березня 2022 року він отримав тяжке поранення, залишився одним із виживших у багатотисячному бою за Верхньоторецьке. Після лікування був бойовий шлях за Бахмут і нове поранення. Останній бій прийняв у населеному пункті Терни Донецької області.
«Він відчував себе, ну не знаю, на яких вершинах, коли біля нього сідали і разом з ним розбирали якусь вправу, щось там розказували індивідуально. І оце тепло від цієї дитини, ота радість, що з ним спілкуєшся, наповнювала клас. Ніколи не заважав, завжди з почуттям гумору, до своїх якихось таких невдач ставився по-філософськи. Ну сьогодні так, завтра буде інакше, або вже пройшло. І відчуваєш, що оця страшна війна забирає найкращих наших дітей, найкращих наших хлопців. Я погоджуюся з колегою, що десь там, в небесному війську, вони створять отой купол захисту. Хочеться низько вклонитися, і я вклоняюся цій дитині, цьому хлопцю, низько до землі, як можу. І хочу, щоб всі покоління далі пам'ятали. Кого не стає після таких страшних подій. Віктор, спокій твоїй душі і вічна пам'ять. Слава Україні!», — зазначила викладачка української мови Віктора Малюшинського.
Сергій Луців завжди прагнув того, щоб Україна була вільною. На фронт пішов добровольцем. Попри отримані поранення, містянин знову повертався на поле бою. Серце військового перестало битися під час тяжкого бою під Бахмутом, що на Донеччині.
«Для мене брат запам'ятався найгарнішою людиною в цьому житті. Він мене дуже підтримував, він завжди в моєму серці. Хоч я був старший, він менший. Він у дорослому житті давав великий досвід. Я прислухався до нього», — сказав брат Сергія, Андрій Луців.
Усі майбутні покоління будуть пам'ятати, якою ціною здобувається незалежність нашої держави. Вічна пам'ять Героям! Вклоняємося за подвиги!
Нагадаємо, раніше ми писали про те, що на стіні Криворізького ліцею №35 з’явилася пам’ятна дошка на честь Миколи Бондаренка.
