У криворізькому ліцеї №129 вшанували пам'ять оборонця Артема Бондаренка. На його честь було відкрито меморіал. Городяни поклали квіти та провели хвилину мовчання в знак поваги та вдячності Герою.
Артем Бондаренко ще з юних років став людиною з великої літери. У 1997 році загнув його тато. Тому після закінчення 10 класу Артем пішов з ліцею на роботу заради того, аби прогодувати матір та молодшого брата. Він був частиною низки колективів. Зокрема, «Криворіжсталі», Південного ГЗК.
Містянин пройшов крізь строкову службу у танкових військах. Після демобілізації працював на «АрселорМіттал». Надалі був новий етап життя – створення родини. У подружжя народилося дві чудові донечки. Артем Бондаренко був учасником АТО з 2021 року. Служив у лавах військової частини А3283. У якості навідника танку бував у Донецькій області.
Коли почалася повномасштабна війна, Артем знаходився у числі військових, які прийняли на себе перші бої. Перед вогнем Герой встиг зателефонувати коханій, запевнив, що з ним все буде добре. Наполягав, аби вона та діти виїхали з України. Але родина вирішила чекати оборонця вдома.
Артем воював на Донеччині та Луганщині. Його побратими спільно з 80-ою ДШБр брали участь у деокупації Харківщини. Підрозділ Артема Бондаренка потрапив в оточення на Бахмутському напрямку. 3 танки, в кожному з яких знаходився екіпаж з 3 воїнів. Артем прийняв рішення про вивід братів по зброї та це йому вдалося. За цю операцію присвоїли орден «За мужність» ІІІ ступеня.
Два роки тому, у грудні, Артем Бондаренко отримав наказ долучитися до навчань на командира танка. Перед цим він встиг заїхати додому лише на годину, за речами. Тоді близькі не знали, що бачать свою найріднішу у всесвіті людину в останній раз. Військовий вирушив до Львівського навчального центру. Погода була сніжною та морозною. Артем захворів. Боровся за життя. Але 4 січня 2024 року його серце зупинилося. Герою навіки 40.
«Він сказав: «Якщо не я, то хто?». Ми його не відпускали, але я розуміла, що у нього був такий характер, що з ним не пересперечаєшся. Як він вирішив, так все й буде. Ми дуже хотіли, щоб про нього залишилася пам'ять. І щоб діти, які тут навчаються, пам’ятали та розуміли нащо він там був. Він завжди казав, що наші діти не повинні там бути. Якщо не ми, не наше покоління, то вони наступні», — сказала дружина захисника, Анастасія Бондаренко.
Вічна пам'ять! Вклоняємося за подвиги!
Нагадаємо, раніше ми писали про те, що у вічність відійшов криворізький захисник Олександр Натопта
