Містяни зібралися поблизу Криворізької гімназії №88, щоб вшанувати пам’ять випускників, які віддали найцінніше – своє життя, захищаючи нашу країну. Портрети Павла Жетлухи, Миколи Пивоварова, Олексія Сімакова на фасаді будівлі нагадуватимуть про їхній подвиг, про їхню любов до рідної землі.
Присутні ділилися найкращими спогадами про Героїв та згадували про їх військовий шлях.
Павло Желтуха у мирному житті працював у сфері торгівлі. Був активним і полюбляв рибалити. Організовував змагання серед місцевих. Але коли країна зазнала нападу, він без вагань став на її захист. У складі 53-ї бригади чоловік виявив себе відважним воїном, який завжди був готовий підставити надійне плече. Павло разом з побратимами стримував атаки ворога, давши можливість іншим відійти. Його життя обірвав російський обстріл 25 лютого поточного року біля Водяного на Донеччині.
«Спокійний хлопець, працелюбний , життєрадісний. На нього завжди можна було положитися, відповідальний. Він завжди міг допомогти сім'ї, друзям», — розповів про характер свого сина Микола Желтуха.
Інший Герой, Микола Пивоваров за мирного життя працював машиністом крана, часто грав з друзями у більярд і нарди, а з початком повномасштабного вторгнення поповнив лави військових. У складі 109-ї окремої бригади він виконував обов’язки санітара-стрільця, рятуючи життя своїх побратимів. Героїчно загинув на Донецькому напрямку біля Новокалинового. Ворожий снаряд розірвався поблизу Героя 26 квітня цього року. Він отримав травми, несумісні життям. У полеглого залишились батьки, дружина, син та донька.
Олексій Сімаков працював на «Укрзалізниці», деякий час перебував закордоном, але на початку повномасштабної війни приєднався до війська і давав відсіч окупантам. Як водій автомобільної роти, він побував на Харківському, Запорізькому та Донецькому напрямках. Саме на останньому його життя обірвалося. 26 червня 2024 року він разом з побратимами займався евакуацією поранених і їх накрило мінометним вогнем біля Кліщіївки на Донеччині.
Своєї родини створити не встиг, на нього не дочекалися мати та батько, брат і сестра.
«Олексій був світлою людиною. Завжди позитивний. Який би негатив у нього в житті не був, він завжди був оптимістом по життю. І до останнього дня він таким і залишався. Ми з ним списувалися, поки він там був. І завжди у нього був гарний настрій. Завжди допомагав сім'ї, батькам допомагав дуже. Він за них дуже піклувався, за брата і за сестру. Переживав завжди, щоб все було добре», — розповів Дмитро, друг полеглого воїна.
Була присутня і колишня директорка гімназії Лідія Іванівна Хільченко.
«Дуже важко. Тому що сьогодні говоримо про наші дітей, які бігали по коридору в цій школі, які навчалися тут, які отримали тут документи про освіту, і ми їм всім бажали щастя. Ми відправляли в доросле життя ,і бажали аби всі мрії справдилися, аби в них все було добре. І вони залишили нас. Такі молоді, недожили, недолюбили. Але вони виконали свій найголовніший обов'язок. Вони захищали свою батьківщину. Низький уклін їм всім за те, що вони захищали нас. А батькам і близьким я бажаю тільки сил і терпіння. І пишайтеся тим, що ви виростили таких достойних дітей. Дітей, котрими пишається вся Україна!», — зазначила жінка.
Нагадаємо, що раніше від поранення, отриманого на фронті, помер криворіжець Олександр Іванін.
