Як розповідає «21-ша окрема бригада ім. Петра Калнишевського Національної гвардії України», він з дитинства мріяв стати військовим — пам’яті криворізького нацгвардійця, захисника Маріуполя Олега ЯЦИШИНА
Олег Яцишин загинув 5-го квітня 2022 року під час спроби евакуації поранених з комбінату «Азовсталь» у Маріуполі.
Олег народився 9 лютого 1998 року у Кривому Розі, на Дніпропетровщині.
Мріяв опанувати військовий фах та бути справжнім воїном.
«Він завжди допомагав тим, кому потрібна була допомога, та захищав слабших. Дуже любив природу та тварин, а під час строкової служби врятував совеня», — найтеплішими словами згадує нацгвардійця його матір, Наталія Анатоліївна Яцишина.
У 2018 році Олег отримав повістку в армію та пішов на строкову службу. Вважав, що пройти військову службу – це його обов’язок як чоловіка. Пройшов базову військову підготовку та отримав спеціальність оператора-навідника зенітно-ракетної установки «Оса».
«Це був вже 2019 рік, і вже тоді з Придністров’я залітали ворожі дрони-розвідники і мій син збив один із таких безпілотників», — розповідає з гордістю пані Наталія.
Після звільнення зі строкової служби Олег вирішив продовжити військову кар’єру та у 2020-му році підписав контракт із 21-ю окремою бригадою Національної гвардії України.
«У нього була мрія – отримати військову освіту, стати офіцером та продовжити військову службу», — говорить Наталія Анатоліївна.
8-го лютого 2022 року Олег у складі ротно-тактичної групи 21-ї окремої бригади НГУ виїхав на чергову ротацію на Донеччину та тримав оборону міста Маріуполя. Через відсутність світла та зв’язку матір тижнями не мала жодної звісти від сина.
«Тут смерть у повітрі, повітря пахне порохом і кров’ю». Саме такими були слова в одному з останніх повідомлень молодого нацгвардійця Олега Яцишина своїй матері – Наталії Анатоліївні.
«Ми не знаємо, що буде далі. Вночі перепливли залив у морі і бігли під обстрілом, але дісталися до «Азовсталі», — написав Олег матері 30 березня 2022 року.
Від початку ротації Олег разом зі своїми побратимами ніс службу на позиціях біля консервного заводу, потім – у самому Маріуполі, де й отримав важке кульове поранення у живіт під час вуличних боїв та зачистки висоти – так званої Шлакової гори.
Про поранення сина Наталія дізналася 1 квітня 2022 року. На «Азовсталі» його прооперував лікар Денис Гайдук. До цього дня Силами оборони було здійснено кілька рятувальних операцій з евакуації поранених військових з оточеного Маріуполя.
5-го квітня 2022 року відбулася остання, 7-ма рятувальна місія, однак, один з вертольотів був збитий росіянами.
Напередодні Наталія отримала від сина повідомлення: «Мамо, я поки що сам нічого не знаю, і сказати не можу, але молись за мене сьогодні як ніколи. Якщо Бог дасть, і все буде добре, я завтра напишу». Це було останнє смс-повідомлення від Олега, який після операції перебував у військовому госпіталі на «Азовсталі».
Більше року Наталія намагалася знайти сина, якого мали евакуювати гелікоптером з оточеного Маріуполя. Після тривалих пошуків нарешті вдалося встановити обставини загибелі сина.
«Я натрапила в мережі на повідомлення від жінки, яка шукала чоловіка, котрий зник зі зв’язку тоді, коли й мій син. Вона писала, що шукає хлопців, які були евакуйовані гелікоптерами 5 квітня і не долетіли до Дніпра. Я вирішила написати їй. Жінка мені сказала, що 5 квітня вранці там були гелікоптери, їх було два, один долетів, інший — ні. Ми об’єднали зусилля. Ця жінка живе у Жовтих Водах, переселенка з Мелітополя. Її чоловік з частини 3033 Нацгвардії. Дівчата-волонтерки, що зустрічали поранених у Дніпрі, передали нам список тих, хто був у гелікоптері, який впав. Там був її чоловік і мій син», — розповідає Наталія.
«Виявилося, в той день було збито не один, а два гелікоптери. Коли перший гелікоптер впав, йому вислали на допомогу другий, пошуково-рятувальний. З першого гелікоптера прийшло повідомлення, що в нього пробитий бак, іде витік пального, і їм може не вистачити, аби дотягнути до нашої території. Коли пошуковці прибули на місце падіння гелікоптера, побачили, що він лежить і димиться. Прийняли рішення сідати, і в цей момент у них влучила ракета. З того гелікоптера двоє вижили, їх показали на російському каналі», — згадує матір.
Дві хвилини не вистачило нашим хлопцям, серед яких був і Олег Яцишин, щоб долетіти. Вони впали у Василівському районі Запорізької області, біля населеного пункту Новоселівка – усього за 3-4 кілометри від позицій українських захисників.
21-го жовтня 2023 року Олега провели в останню путь його рідні, друзі та побратими. Без батька залишилася маленька донечка, якій на момент повномасштабного вторгнення виповнилося лише півтора роки.
8-го квітня 2024 року у пам’ять про випускника відкрили меморіальну дошку з іменем Олега Яцишина. Вона – одна з багатьох, розміщених на фасадах навчальних закладів у пам’ять про Героїв, які віддали своє життя у боротьбі з російською навалою.
У кожного з них – своя історія, трагічна, болюча та викарбувана кров’ю на сторінках новітньої історії нашої держави.
ДАЙДЖЕСТ,
спеціально для рубрики
Новини Кривого Рогу
сайту Весь Кривий Ріг
