Нацгвардієць Олексій долучався до зачисток після звільнення правобережжя Херсонської області. Тоді йому належало разом з побратимами проводити контрдиверсійні заходи, затримувати колаборантів та передавати їх відповідним органам. Його історію розповіли у в/ч 3011.
Військовослужбовець дістав серйозну контузію після двох місяців, проведених на позиції. Цей час став справжнім випробуванням на виживання. Бо довго вийти не було можливості.
«Нам дронами доставляти їжу, воду, заряджені батарейки. Ворог діяв тактично: вони знали, що штурмувати не зможуть, тому намагалися «розібрати» нас по цеглинках. Кожен ранок у нас починався з мінометів — від 60-го до 120-го калібру. Потім підключалися дрони зі скидами та FPV. По сусідніх позиціях працювала авіація», — розповідає він.
Бійців врятував напівпідвал із бетонними стінами товщиною 60 см. Над ним стояла будівля в три поверхи. Хоч її окупанти розбомбили, уламки впали на позицію, вони створили так звану подушку безпеки. На 50 день до хлопців прилетів ворожий дрон з колонкою. З неї лунали заклики здаватися. Рашисти постійно психологічно тиснули. Гвардійці морально готувалися до штурму. Кілька днів підрозділ сподівався на евакуацію. Але через щільне мінування, постійні дронові нальоти, довелося йти пішки майже 10 км.
«Ми спостерігали за ворогом і вибрали підходящий момент. У нас було лише 20 хвилин. Територія навколо була повністю замінована — і «пелюстками», і протитанковими мінами. Виходили вчотирьох. Коли добігли до балки біля села, над нами завис ворожий дрон. Як він нас не помітив — одному Богу відомо. Слава Богу, була «зеленка», де ми сховалися. Але далі — ще майже чотири кілометри відкритої місцевості, спаленої вщент. Вздовж стежки — вирви від снарядів і стирчать авіаційні ракети. Коли дісталися до траси — нас виявив дрон. Попереду на дорозі був старий блокпост, до якого залишалося подолати близько кілометра. Коли дрон відлетів, ми розуміли, що до початку обстрілу в запасі є кілька хвилин. Тільки ми дісталися до укриття і десь за хвилину нас почали обстрілювати. Через кілька годин за нами приїхав евак і ми змогли вибратися», — поділився Олексій.
Після цього гвардієць пройшов лікування. Нині охороняє та обороняє державні об’єкти.
«З початком повномасштабного вторгнення я добровільно пішов – чого чекати? На нас напали, треба йти. Якби треба було б йти знову – пішов би. Ми розуміємо, що треба тримати оборону, тоді ми зможемо все втримати. Коли провідник на псевдо Шаман заводив нас на позиції, то сказав – тримайтесь. Отак ми і трималися – 66 днів», — прокоментував воїн.
Нагадаємо, раніше ми давали історію воїна, який дивом пережив російський полон та нині лікується на Дніпропетровщині.
