Аби містяни знали в обличчя тих, хто віддав найцінніше захищаючи свободу і незалежність України, на фасаді Криворізької гімназії №127 встановили пам’ятні знаки. Пам'ять про воїнів Дмитра Шендрика, Олексія Капліна, Сергія Бондаря, Олександра Чернецького, Андрія Козюбчика, Дмитра Соболєва та Сергія Коваленка житиме у серцях близьких, знайомих та зберігатиметься на меморіальних дошках.
У мирному житті Дмитро Шендрик працював на ІнГЗК, де пройшов шлях від простого робітника до начальника дільниці. Військовий однострій він обрав добровільно, долучившись до військової частини А2582 у 72-гу штурмову бригаду. Став радіотелефоністом. Виконував завдання на Запорізькому напрямку.
«Ви знаєте, він такий був, життєрадісний, він ніколи не коментував те, що відбувається. Але, як, звісно, нормальний людина, він був проти війни, але таких от вражаючих моментів він ніколи не розповідав, бо він хвилювався за дружину, за матір і за дитину, і нічого такого страшного ми від нього не чули, бо оце, він все тримав це в собі. І ніколи нічого такого не розповідав, що могло розстроїти і схвилювати дружину і матір», — розповіла Олена Василівна.
Дмитро героїчно загинув 16 листопада 2023 року під час артилерійського обстрілу поблизу села Вербове. Оборонця нагородили нагрудним знаком «За заслуги перед містом» ІІІ ступеня посмертно.
Олексій Каплін Захищав Батьківщину в званні сержанта, командира 3-го стрілецького відділення 3-го стрілецького взводу 2-ї стрілецької роти 1-го стрілецького батальйону в/ч А 3283. На нього завжди можна було покластися. Чоловік був щирим і мав добре серце. У мирному житті дуже любив їздити на рибалку. Взяв до рук зброю аби захистити найдорожчих людей: маму, сестру, дружину, дітей. Брав участь у звільненні Херсонщини, поліг біля села Петрівка 2 вересня 2022 року від осколкових поранень.
Сергій Бондар був спокійним і врівноваженим, не метушливим але завзятим, цінував безкорисливість та вірність. Після призову став головним сержантом третього механізованого взводу четвертої механізованої роти військової частини А0414. 28 листопада 2023 року захисник отримав поранення, несумісне з життям, потрапивши під мінометний обстріл. Це сталося поблизу населеного пункту Терни Донецької області. У нього залишилися мама, дружина, син та донька. Сергія посмертно нагородили нагрудним знаком «За заслуги перед містом».
Олександра Чернецького запам’ятали активним і цілеспрямованим, справжнім лідером класу. Він любив спорт, часто брав участь у змаганнях. Він завжди був першим у всіх справах, а хлопці рівнялися на нього.
Чоловік пішов на фронт добровольцем. Його бойовий шлях обірвався 14 листопада 2022 року в лікарні імені Мечникова у Дніпрі. Чоловік отримав поранення і довго не міг дістатися до своїх, побратимів і лікарів, а вже під час операції не витримало серце.
Дмитра Соболєва завжди згадуватимуть щирим і справжнім, адже він умів підтримати, підбадьорити і запевнити, що все добре у будь-яких ситуаціях, умів посміхатися очима, завжди влучно жартував і поспішав жити.
На військовій службі був солдатом кулеметного відділення взводу вогневої підтримки 2 штурмової роти в/ч А 3488. Поліг у бою в районі села Іванівське Бахмутського району. Герой за виявлені стійкість та хоробрість нагороджений орденом «За мужність» III ступеня, почесним нагрудним знаком «Золотий Хрест», нагрудним знаком «За заслуги перед містом» III ступеня, посмертно.
Сергія Коваленка знали як позитивного і дуже щирого. І з ним можна було сміливо й у вогонь, й у воду, настільки він був вірним і надійним. Проходив службу водієм комендантського взводу, в/ч А 1962. 30 жовтня 2022 року Сергій підірвався в автомобілі поблизу населеного пункту Миролюбівка. Він боровся за своє життя, але 14 листопада його серце перестало битися. За вірну службу був нагороджений нагрудним знаком «За заслуги перед містом» III ступеня, посмертно.
Андрій Козюбчик дуже любив туристичні подорожі та походи. Однокласники згадують його як патріота, людину прогресивних поглядів, яка безмежно любила Україну. Цікавило його й історія України.
«Він читав дуже, читав книги, особливо історичні. Він був знайомий з Левком Лук'яненком. Він був знайомий з творчістю цих всіх дисидентів, він всіх знав», — поділилася мама Героя Валентина.
У час Майдану став одним із засновників «Правого сектору». Боронити кордони батьківщини пішов добровільно, адже не міг залишатися осторонь боротьби за справедливу волю та свободу.
Андрій Козюбчик «Орест» поліг 17 серпня 2014 року під час виконання бойового завдання в районі селища Піски Ясинуватського району Донецької області. Нагороджений відзнакою Добровольчого Українського Корпусу «Правий сектор» «Бойовий Хрест Корпусу», посмертно та відзнакою «За заслуги перед містом» III ступеня теж посмертно.
«Адрій Козюбчик є провідником української нації, адже навіть після смерті він є нашим орієнтиром з головним гаслом: «Боротися можна по-інакшому!». Наші завдання на цей час – берегти пам'ять про нього та продовжити його чин в ім'я України, адже нічого не зупинить ідею час, якої настав», — сказав перед усіма присутніми його побратим.
Пам'ять про героїв буде збережена і пронесена крізь роки, а встановлені меморіальні дошки слугуватимуть вічним нагадуванням того, кого втратила країна у боротьбі із російськими окупантами.
Раніше ми писали, що Кривий Ріг втратив на війні Олександра Максимовича з «АрселорМіттал».
