17 травня у секторі почесних поховань Центрального кладовища знайшов місце останнього спочинку відважний воїн Анатолій Шмагуненко. У мирному житті чоловік працював будівельником. Після початку повномасштабного вторгнення, не маючи досвіду служби, намагався добровольцем потрапити до війська. Коли таки став до лав захисників – проходив вишкіл у Великобританії, а вивчившись на оператора дрона, обороняв Вугледар. Там 18 квітня серце життя чоловіка обірвав ворожий авіаудар.
17 травня біля житлового будинку на вулиці Вокзальна зібралися рідні, знайомі та просто небайдужі містяни, аби на колінах провести в останню путь захисника, життя якого обірвалося на Донеччині – Анатолія Шмагуненка.
У мирному житті Анатолій трудився будівельником – допомагав людям облаштовувати оселі. Деякий час проживав на Херсонщині, але більшу частину життя пов’язав із рідним Кривим Рогом. Ростив донечку та жив своє неповторне життя.
Ще перед початком повномасштабного вторгнення, звертаючи увагу на зростання напруженості на кордонах, вирішив стати до лав ЗСУ. Його друг Антон згадує: «Я, мабуть, першим дізнався про те, що він збирається підписати контракт. Він подзвонив мені ввечері взимку та розповів про це. Він любив життя, любив своїх рідних, любив всіх нас. Але коли постала небезпека для країни – вирішив одразу стати на її захист. Перестав будувати плани на життя, окрім одного – вигнати окупантів з нашої землі».
Анатолій не мав жодного досвіду військової служби. Через це, ще тоді, до війни його попросили зачекати. Чекати довелося довго – стати до лав захисників чоловік зміг лише влітку 2022.
Довгоочікуваний контракт підписав 26 червня із 72 окремою механізованою бригадою імені Чорних Запорожців. Одразу добре себе проявив, через що був серед тих воїнів, які в липні проходили підготовку в Великобританії. Тривав вишкіл за кордоном три тижні. Після повернення до України Анатолій відправився стримувати ворожий наступ на Вугледарському напрямку у якості піхотинця-кулеметника. Серед побратимів отримав позивний «Кава».
У вересні Анатолію разом із побратимом запропонували пройти навчання на оператора дрону, на що ті радо згодились. Вчитися доводилося в бойових умовах, але нову професію воїн опановував дуже швидко. Разом з ним став оператором і побратим на псевдо «Кремінь», який згадує: «Ми навчалися разом, потрапили в одну бригаду теж разом. І протягом 254 днів були разом. Ми прийшли до війська за власним бажанням, тому завжди рвалися у бій. Пам’ятаю: перший штурм, він не зволікаючи сказав «Їдемо». Страху в нього було нуль. Він був сміливим хлопцем, надійним побратимом та гарним другом».
Анатолій був одним із тих, чиїми силами вдалося стримати ворожий наступ на Вугледар. 18 квітня він разом із побратимами відпочивав від боїв у підвалі однієї із вцілілих дев’ятиповерхівок. Того дня вороги застосували авіацію. Від прямого влучання бомби під’їзд просто склався, а плити перекрили хлопцям усі можливості виходу із підвалу. Почати розбирати завали спецзагін рятувальників зміг лише на шостий день.
Увесь цей час родина Анатолія жила надією на його порятунок. На жаль, дива не сталося – той авіаналіт забрав життя криворіжця. В серпні воїну мало б виповнитися 28. Без рідної людини залишилися батьки, дві сестри, брат, донечка, бабуся та кохана.
На прощання друг Антон сказав: «Був гарною, світлою людино, гарним другом. Завжди приходив на допомогу. І коли країна потребувала його захисту, його сил – він, не вагаючись, став на захист нашої землі. Війна це не легко, але Анатолій не журився. Він нічого не боявся і був готовий завжди піти в бій. Вічна йому слава! Герої не вмирають! Він завжди в нашій пам’яті!».
