Як розповідає «60-та окрема механізована Інгулецька бригада», його позивний «Руся». Хоча коли тільки потрапив у 60-ку, у другий батальйон, перший позивний був «Вахтовка» — бо саме на вахтовці (це сленгова назва вахтового автобуса або вахтового автомобіля) працював водієм
…Зараз я водій роти — займаюся машинами, виїжджаю на завдання, стараюся робити все максимально швидко і якісно. Перед кожним виїздом, як і кожен нормальний водій, трохи нервую, прокручую у голові всі можливі варіанти, але щойно рушаю — емоції вимикаються, залишається тільки одне: довезти, вивезти, повернути всіх хлопців цілими.
Дуже добре пам’ятаю свій перший бойовий виїзд: слава Богу, нічого не прилетіло, але хвилювання тоді було неабияке. Впевненості було ще мало, але зайві думки зникли одразу, як тільки почав рух. Єдине, чого хотілось — встигнути туди й назад так, щоб усі залишилися живі.
Для мене найкраще визнання тут — це подяка від хлопців, що довіз неушкодженими. Іноді доводилося петляти новими дорогами, навіть трохи заблукати — таке трапляється, не без цього.
В ЗСУ я майже з початку повномасштабного вторгнення. В цивільному житті я теж був водієм — починав на «Газелі», потім були «Богдани», останнім часом їздив на «Спринтері» як маршрутник. Тож, те, чим займався в цивільному житті, тут дуже згодилося.
Дома мене чекає дружина, донька, мама — уся родина. Мрію про те, що б усе це скоріше скінчилося і я б повернувся до нормального цивільного життя.
Але поки ми тут — треба працювати. Водіїв не вистачає. І людей загалом бракує. А ті хто там і ховається, тікає — не мені їх судити, це їхня совість. Але сидячи вдома на дивані, перемогу не наблизиш. А без людей її не буде…
ДАЙДЖЕСТ,
спеціально для рубрики
Новини Кривого Рогу
сайту Весь Кривий Ріг
