«Військова частина 3011 Національної гвардії України» продовжує розповідати в Кривому Розі про Хроніки Покровського напрямку: нацгвардієць на псевдо Доцент про 80 днів в окопі та мотивацію стати до війська
Нацгвардієць Кирило на псевдо Доцент народився в Сибірі, але майже все життя прожив у Кривому Розі, займаючись улюбленою справою – ремонтував та обслуговував великогабаритну гірничу техніку. Та коли російські війська вторглися в Україну – не задумуючись долучився до війська.
Свій перший бойовий досвід Доцент отримав на Донеччині – на початку минулого року виконував завдання в районі населеного пункту Урожайне – разом із побратимами тримав оборону в окопах. Згадує – під час його ротації масовані штурми ще почалися, однак, не вщухали обстріли з артилерії та працювали fpv-дрони.
«Бити по нас могли цілий день. Один обстріл тривав 7 годин і за цей час не можна було навіть голови підняти. Сидиш на сп-шці і тільки дивишся докуда воно дістає. Тоді ще можна сказати було легше, бо було менше скидів, менше fpv, а вже під край ротації стало набагато тяжче. Коли нас поміняли почалися штурми», — розповідає нацгвардієць.
На наступній ротації чоловік виконував бойові завдання на Покровському напрямку. Спочатку пройшов бойове злагодження, а потім – заступив на позиції. Говорить — навчання допомогло бути більш зібраним під час бою, не панікувати в певних ситуаціях, а концентруватися на тому що треба.
«Ми зайшли 4 березня і вийшли вже 22 травня. 80 днів. Наша позиція була як вістрі, і десь через два тижні вибили сусідню позицію. І ми залишилися сам-на-сам. Ще перший час могли вибігати за їжею, боєприпасами, нам підвозили технікою. Треба було зробити ривок метрів 300 щоб забрати припаси. Під постійним ворожим прицілом це треба було робити максимально швидко, залітати в окоп в повній екіпіровці, з мішком. Потім доставляли необхідне «пташками». Бувало, що півтори літри води розтягували на три-чотири дні. В цей час до нас почали лізти росіяни», — говорить Кирило.
«Вони навіть спочатку не знали, що там хтось є. В нас було перекриття, ми закрилися. Двоє росіян (вони тоді парами заходили) прибігли захекані, їх ганяли наші fpv. І вони заховалися в нашому передбаннику. Їх ще гранатами закидували, а вони прикидалися мертвими. Ми чули їх розмову: «Не шевелися, вони подумають що ми мертві та відстануть!». Ми зберігали тишу і корегували «пташок». І коли була можливість спрацювати знищили противника. Це було дуже швидко», — ділиться Доцент.
«Росіяни старалися «просочитися» по двоє. Вранці, десь о четвертій, потім через три-чотири години ще, і ще, і ще, і ще. Забігали до нас в окопну лінію, а тут їх вже чекали. За день їх могло «лягти» до десятка. А коли вже потеплішало, то рашисти почали лізти і по троє, і вчотирьох. Ми чекали, слухали, розробили собі алгоритм дій, і впродовж декількох хвилин ворог був ліквідований. Якщо не виходило «пташкою» — вступали в прямий контакт. Позиція наша була вже пристріляна, і нас лупили постійно, травили газами – чіпляли на ударний дрон кумулятивний заряд та одразу, мабуть, газову гранату. Бо як прилітало дуже гепало, пробивало стіни і одразу йшов газ», — розповідає гвардієць.
«Виходили дуже важко. 10 днів йшли по точках, перебігали на наступні по команді. Я не знаю, як тіло витримувало, на адреналіні. Крайній день виходу був найтяжчий. Три дні ми були на одній точці, яку постійно штурмували росіяни – вони пригали до нас в окоп, ми їх там одразу і «ложили». Потім за нами приїхала БМП, до самих позицій, і аж коли ми вилізли стало зрозуміло в наскільки неприємному місці знаходилися. Виходили по факту з оточення. Техніка коли заїждала, то вже працював ворожий кулемет. Двері не встигали закрити коли мехвод стартував. І за секунду на те місце прилетів fpv. Через відкриті задні двері по дорозі всередину намагався залетіти ударний дрон. І коли він порівнявся із дверима водій «вильнув» і fpv-шка розірвалася зовні. Автомобіль посікло, розірвало баки, тож, довелося залишок шляху долати пішли. Мій одяг досі пахне паливом. Я берегтиму його як пам’ять про пережите», — згадує чоловік.
Після ротації Кирило проходить лікування та планує знову повернутися у стрій.
«Коли 24-го лютого ввечері на роботу прийшла повістка, старший подзвонив, спитав – є бажання? В мене була бронь від підприємства. Наступного дня я вже пішов до військкомату. Що мене мотивувало взяти в руки зброю? Мій син, якому на той час було три роки. Я хочу, що він жив у вільній країні», — підкреслює Доцент.
ДАЙДЖЕСТ,
спеціально для рубрики
Новини Кривого Рогу
сайту Весь Кривий Ріг
