«60 окрема механізована Інгулецька бригада» розповідає, що «Тоха» в 60-ї ОМБр з вересня 2022 р., свідомо пішов до ЗСУ добровольцем. Але найбільш важливим його рішенням на нашу думку було стати назад у стрій після важкого поранення. Коли була можливість залишитися вдома – хоробрий воїн обрав повернення до ЗСУ
Про початок служби
На початках я був звичайним солдатом, а вже після 4-х місяців мені дали керувати відділенням, після чого був ТВО командира взводу. У квітні 2023 року отримав сержантське звання разом з посадою головного сержанту роти. Якщо сержант з матеріального забезпечення – це «мама» роти, то головний сержант – «тато». В мої обов’язки входить бойова підготовка та перевірка особового складу на знання бойової справи, на бойових виходах – розташування позицій, та багато іншого. З побратимами завжди були гарні стосунки. Я коли ставав на посаду, то багато з ними радився, адже ми стали бойовою родиною.
Про поранення
Поранення я отримав під час оборони міста Бахмут – це вже втретє наша бригада там знаходилася. Я брав участь у штурмі разом з побратимами ворожих позицій, коли російська артилерія розпочала щільний вогонь по нас. Ми прийняли рішення повертатися назад на що було отримано відповідний дозвіл. Я замикав колону, дивився, щоб позаду нікого не залишалося. І, коли до точки евакуації було вже зовсім недалеко, прилетіла міна, яка мені сильно посікла ногу. Були пошкоджені м’язи, вени, артерії, але кістка вціліла.
Відновлення
В лікарні я пробув близько 4-5 місяців, не знаю багато це, чи мало. Звісно, коли лікування завершилося, то потрібно було проходити військову лікарську комісію на придатність. Коли зайшов до кабінету судинного хірурга, той подивився на мої виписки й каже: «все, хлопцю, твоя війна закінчилася». Я подивився йому в очі та відповів, — «пане, це для мене не варіант, я не бачу сенсу сидіти вдома, я потрібен своїм побратимам допомагати захищати країну». Він сказав, що єдиний варіант тоді поставити мені «обмежено придатний» і потис мені руку. «Якщо можеш — захищай», — сказав лікар.
В бригаді хлопці не всі підтримали моє рішення. Були такі, що казали — треба було залишитися, але багато хто сказав, — «молодець, ми теж би так зробили».
Що надихає продовжувати боротьбу
Мене надихає думка, що це все коли-небудь закінчиться і я зможу місяць відпочивати з родиною за кордоном. Я тут, щоб мої діти в майбутньому не навчалися онлайн, щоб жінка не переживала через те, що почалася повітряна тривога – все це допомагає не звертати увагу на поранення.
Як родина поставилася до рішення
Моїй дружині складно було усвідомити моє рішення. Я народився в родині військових, тому тут розуміють, що таке військові обов’язки. Мій батько пройшов АТО, але під час повномасштабного вторгнення не зміг призватися на жаль вже за віком. Дружина, яка звикла, що я багато часу знаходжуся дома, спочатку казала, що я зраджую родину, проте трішки згодом сказала, що розуміє моє рішення і буде підтримувати мене до мого повернення після нашої Перемоги.
Дружину сильно люблю, спілкуюся з нею за кожної нагоди, коли є зв’язок. Обов’язково зателефоную вранці та ввечері побажаю гарних снів.
Про найскладніше рішення
Насправді найскладнішим рішенням за весь час повномасштабного вторгнення було піти перший раз до військкомату, щоб отримати повістку. Це було дійсно складно, бо поки ти цивільний, то невідомість лякає. А тут, коли вже багато часу провів на службі, то до всього адаптуєшся і звикаєш, як би складно не було.
Щоб я сказав тим, хто ще досі не призвався
Хлопці, так тут страшно і важко, немає вихідних, немає живого спілкування з родиною до якого ви звикли, проте ви ж самі бачите, що ці нелюди роблять з нашими співгромадянами та нашою країною. Зараз з’явилося дуже багато різноманітних вакансій і, якщо вас лякає служба в піхоті, то є ще багато чого, що ви можете робити у війську і бути корисним.
Про забобони
Скажу чесно, коли страшно, то згадуєш всі забобони які знав: оці все вертатись – не вертатись, не голитися в тріснуте дзеркало та багато іншого. Атеїсти починають згадувати молитви, які колись десь чули. Але під час відпустки у звичайному житті це все забувається, бо нарешті є змога розслабитися.
Плани на майбутнє
Після Перемоги не планую залишатися в ЗСУ, бо дуже хочу все ж таки бути зі своєю родиною. І, мабуть, найбільше бажання брати участь у відновленні України, відбудовувати її, розвивати бізнеси, допомагати людям.
Юлія ЛАПОЧКІНА,
спеціально для рубрики
Новини Кривого Рогу
сайту Весь Кривий Ріг
