Первинна організація ПМГУ Інгулецького ГЗК тримає стрій поруч із кожним ветераном. Герой сьогоднішньої публікації – Ігор Йосипов, людина виняткової мужності, сильного гарту та незламної волі, працівник криворізького ПРАТ «ІнГЗК»
Ігор Григорович родом із села Олександрівка Широківського району. Його трудовий шлях на Інгулецькому ГЗК розпочався в 2010 році з посади машиніста млинів рудозбагачувальної фабрики №2.
Він пройшов вагомий виробничий шлях і завдяки відповідальності, професіоналізму та лідерським якостям на момент мобілізації під час повномасштабної війни вже очолював основну виробничу дільницю фабрики.
Восени 2022 року Ігор Йосипов долучився до Збройних Сил України, без вагань ставши на захист рідної землі. Службу проходив у 4-му прикордонному загоні на Харківщині.
Весною 2025 року під час виконання бойового завдання захисник України отримав важке поранення.
Після тривалого лікування та демобілізації Ігор Григорович повернувся додому і знову став до праці на рідному підприємстві. Він з вдячністю згадує, що протягом усього часу служби та найважчих днів після поранення керівництво цеху та колеги завжди залишалися на зв’язку з ним і всіляко допомагали.
Профлідерка ІнГЗК Людмила Сич прокоментувала:
– Ми щиро пишаємося кожним нашим героєм. Ігор Григорович Йосипов –приклад справжньої стійкості, професіоналізму та незламного українського духу. Для нашої профспілкової організації підтримка ветеранів – не просто обов’язок, а безумовний пріоритет. Коли наші захисники повертаються до рідного колективу, ми робимо все можливе, аби вони відчували, що не самі, що мають надійну підтримку, повагу та турботу всієї профспілкової родини Інгулецького ГЗК. Знаю, що Ігор Григорович бере активну участь у турнірах з ампфутболу (футболу на милицях), тож бажаю йому підкорення нових висот. Нехай кожна перемога на футбольному полі додає наснаги для великих життєвих звершень!
– Ігоре Григоровичу, що додає сил триматися і хто мотивує у житті?
– Насамперед моя сім’я. Дружина Тетяна – мій ангел-охоронець, моє натхнення, мій мотиватор і найкращий друг. Маємо двох чудових донечок: Анну, їй 13 років, та 6-річну Марію. А ще мій внутрішній голос щодня каже: «Давай-давай, ти можеш!». А далі вже сила характеру веде вперед.
– Хто на підприємстві є особливою опорою у ветеранських питаннях?
– Окремо хочу відзначити Наталю Романову, фахівчиню сектору ведення військового обліку, та щиро їй подякувати за постійну допомогу, щиру підтримку та чудову організацію всіх наших ветеранських заходів. Така увага справді дуже цінна.
– Спорт завжди був у вашому житті?
– Так, футбольне захоплення в мене ще зі шкільних років. Виступав за школу, здобували нагороди на районних змаганнях. Завжди намагався бути активним і рухливим. Після лікування та реабілітації став гравцем команди з ампфутболу (футболу на милицях), який об’єднує ветеранів та захисників України. Ці змагання – набагато більше, ніж просто спорт. Вони про відновлення, командний дух, підтримку побратимів і віру у власні сили. Мій наставник і орієнтир – тренер Дмитро Андрійович Капінус.
– Яке ваше життєве кредо?
– Ставити цілі й завжди досягати їх.
– Які амбітні цілі ставите в спорті?
– Зараз я виступаю за криворізьку команду «Кривбас АМП», яка змагається в Першій лізі чемпіонату України з ампфутболу. Наша найближча мета – міцно закріпитися в Першій лізі, а вже наступного року вийти до Суперліги.
– Хто першим вітає із вдалими виступами та перемогами?
– Першою мене завжди вітає дружина, адже вона поруч зі мною абсолютно на всіх змаганнях.
– Що б ви порадили захисникам України, які проходять реабілітацію після поранень?
– Спорт – це не просто активність. Для наших захисників він може стати ключовим кроком до повернення у звичне життя. Адже тренування та змагання вкотре доводять, що можливості людини значно більші за її фізичні обмеження. Уся сила – у характері, наполегливості та підтримці тих, хто поруч.
– Чи змінилося ваше оточення під час повномасштабної війни?
– Війна внесла свої корективи. Багато давніх друзів виїхали за кордон, зв’язки частково втратилися. Але натомість з’явилися нові й дуже близькі люди – побратими, які тепер завжди поруч і на зв’язку.
– Про що найбільше мріється?
– Про якнайшвидше закінчення війни та нашу Перемогу.
ДАЙДЖЕСТ,
спеціально для рубрики
Новини Кривого Рогу
сайту Весь Кривий Ріг
