Олександра Лазарівна ще не так давно була сильною жінкою, яка тримала на своїх плечах життя. Усе змінилося раптово — інсульт став тією межею, за якою почалося нове, важче існування, розповідає в Кривому Розі Олег ПОДКОПАЄВ
«Навіть у найтемнішу ніч може проникнути світло. Потрібно лише знайти в собі силу не відвертатися від нього».
Вона втратила частину рухливості, і разом із нею — відчуття незалежності.
Син не міг залишити матір у Долинській, де вона тепер ледве могла пересуватися.
Він придбав невеличке житло в Кривому Розі, щоб бути поряд і забезпечити їй належний догляд.
Але доля, наче зловісний режисер, продовжувала підкидати нові випробування. Ще до того, як він встиг оформити опіку над матір’ю, його забрали на вулиці представники ТЦК.
Спочатку — навчання, а потім… тиша.
Зв’язок із ним обірвався.
Олександра Лазарівна залишилася одна.
Без родичів, без допомоги, у чужому місті.
І це було ще не все. Останні прильоти ракети в її районі вразили не лише серце жінки, а й стелю її кімнати — вона тріснула, утворивши зяючу щілину, крізь яку падала штукатурка.
Від холоду й сирості бабусю охоплював страх, але ще більше її душила самотність.
Її руки вже не могли дбати про дім, її ноги не могли йти за допомогою.
Коли Олег ПОДКОПАЄВ почув про її ситуацію, перша думка була: терміново допомогти! Найочевидніше рішення — хоспіс.
Але ця жінка, хоч і зламана ударами життя, мала сталевий характер. Вона категорично відмовилася залишати своє житло.
Її єдине прохання зворушило до сліз: «Врятуйте стелю. Я сама доживу, але жити під цим провалом не зможу».
Розуміючи, що часу гаяти не можна, пан Олег звернувся до будівельного відділу компанії «Рудомайн».
Завдяки їхній швидкій реакції та людяності вдалося це зробити: уже через кілька днів стеля була міцно відремонтована OSB-плитами.
І знаєте, що дивовижно?
Після всього цього Олександра Лазарівна посміхалася.
Вперше за довгий час.
Її очі світилися вдячністю.
Ця жінка, яка втратила так багато, зуміла знайти силу радіти навіть найменшій допомозі. Її дух не зламали ані інсульт, ані війна, ані зяючі тріщини в стелі.
Це історія про те, що навіть у найскладніших обставинах можна знайти світло.
Й інколи його приносить просто небайдужа людина.
Юлія ЛАПОЧКІНА,
спеціально для рубрики
Новини Кривого Рогу
сайту Весь Кривий Ріг
