Як розповідає «Профспілка металургів і гірників України», на виробництві немає дрібниць, коли йдеться про безпеку. Кожне рішення, кожне відхилення від правил може мати свою ціну. Про це – розповів Олексій ШЕВЧУК з Кривого Рогу
Саме тому питання охорони праці давно вийшли за межі інструкцій і перевірок — сьогодні це передусім про підходи, відповідальність і культуру, яка формується щодня. Профспілка у цьому процесі відіграє важливу роль, адже саме вона допомагає тримати фокус на людині праці та її праві на безпечне робоче місце.
Про те, як ці принципи втілюються у життя, розповідає заступник голови Криворізької міської організації ПМГУ Олексій Шевчук.
— Найважливіше в моїй роботі — щоб люди поверталися додому живими і здоровими. Звучить просто, але за цим стоїть щоденна системна робота, увага до деталей, та відповідальність за життя і здоров’я працівників. Я не перебуваю безпосередньо на кожному робочому місці, тому маю дивитися ширше: бачити системні проблеми, відстоювати інтереси працівників і впливати на умови, в яких вони працюють.
І відверто кажучи, найскладніше тут — не документи і не перевірки. Найскладніше — змінити ставлення людини до власної безпеки. Бо навіть коли всі чують про нещасні випадки на виробництві, у більшості залишається внутрішнє переконання: це сталося з кимось іншим, мене це не стосується. Саме подолання цього сприйняття і є ключовим викликом у сфері охорони праці.
Практика показує, що більшість порушень виникає через дрібні, на перший погляд, відхилення — «на хвилину», «нічого не станеться», «я вже так робив». Саме такі рішення найчастіше призводять до серйозних наслідків. Тому головне завдання – сформувати культуру безпеки, за якої кожен працівник розуміє: безпека – це не формальність, а особистий вибір і щоденна відповідальність.
Я взагалі вважаю, що головна проблема системи охорони праці в Україні – це формальний підхід до безпеки. Начебто все є: нормативна база, розроблені інструкції, проводяться інструктажі, ведеться необхідна документація. Але питання в тому, як це працює в реальному житті. На практиці ця проблема добре помітна саме в системному вимірі — вона проявляється не в чомусь одному, а пронизує підходи в цілому: від організації процесів до ставлення до вимог безпеки.
У результаті виникає ситуація, коли безпека існує на «папері», але не завжди стає частиною щоденної роботи. Це проявляється і в підходах керівництва, де питання виробництва часто має пріоритет, і в діях працівників, коли допускаються відхилення від встановлених вимог.
Додає складності й технічний фактор. Значна частина обладнання на підприємствах є морально та фізично застарілою, що об’єктивно підвищує рівень ризиків навіть за умови належного обслуговування.
Якщо говорити про корінь проблеми, то це не відсутність правил, а відсутність реального, а не формального підходу до їх виконання. І поки безпека сприймається як обов’язкова вимога, а не як цінність, складно говорити про системні зміни.
Саме тому вирішення цієї проблеми, потребує комплексного підходу: поєднання ефективного контролю, оновлення технічної бази та, найголовніше, формування культури безпеки на всіх рівнях.
Насправді, безпека праці тримається на взаємодії соціальних партнерів. Профспілка — це про людей. Це той голос, який порушує питання, які сам працівник інколи боїться озвучити. Це про захист, про справедливість і про контроль.
Адміністрація — це про можливості. Від неї залежить, чи будуть виділені ресурси, чи буде модернізація, чи будуть реально впроваджуватись зміни.
Але є ще один важливий момент — довіра. Якщо працівник розуміє, що його почують і підтримають, він не буде мовчати про проблему. А це дуже важливо, бо багато ризиків можна прибрати ще до того, як щось станеться. І от коли ці дві сторони чують одна одну — тоді є результат.
Безпека на виробництві завжди досягається системною роботою, а не зумовлюється поведінкою окремої людини.
Нерідко за висновками розслідування нещасного випадку винен працівник: не так зробив, не подивився, порушив інструкцію. І формально це так. Але якщо копнути глибше, ми побачимо і інші причини: виробничий тиск, нестача персоналу, технічний стан обладнання, організація процесів. Це все підштовхує до помилок. Додаємо сюди втому, звикання до ризику, впевненість «я вже сто раз так робив» — і отримуємо ситуацію, коли порушення стає нормою.
До цього іноді додається ще й формальний підхід до навчання. Працівник може пройти інструктаж і поставити підпис, але не завжди усвідомлює реальні ризики та наслідки своїх дій.
Тому, по суті, «людський фактор» — це не першопричина, а наслідок. Наслідок умов, у яких працює людина, і підходів, які сформовані на підприємстві. І поки ми будемо шукати одного винного після кожного випадку, а не дивитися на систему в цілому — ситуація кардинально не зміниться.
Є кілька базових речей, без яких система охорони праці не працює як єдиний механізм: реальне ставлення до безпеки, нормальні умови праці, неформальне навчання, зрозумілий і постійний контроль та чітке розуміння відповідальності на всіх рівнях. Бо безпека — це не функція окремої служби. Це зона відповідальності керівника, майстра і кожного працівника.
І тільки коли всі ці елементи працюють разом, можна говорити про результат.
Адже сильна система охорони праці — це коли ризики прибирають до того, як щось сталося.
ДАЙДЖЕСТ,
спеціально для рубрики
Новини Кривого Рогу
сайту Весь Кривий Ріг
