Як розповідає «Криворізька міська організація ПМГУ», активіста та життєлюба Сергія Ващенка, здавалось, знав не тільки весь Південний ГЗК, де він у рудоуправлінні 25 років працював помічником машиніста бурової установки, а й увесь Кривий Ріг
Якщо десь комусь була потрібна допомога – Сергій був поруч.
Колеги згадують його як добру, щиру та діяльну людину, якій до всього було діло.
– Коли сину в листопаді 2022 року прийшла повістка служити, він став на захист України без жодних вагань, хоча мав проблеми зі здоров’ям. З початку повномасштабної війни він кілька разів ходив у військкомат та його завертали. Але не сидів склавши руки, допомагав «югоківському» волонтерському загону на чолі з Мариною Савенко. Коли почула від Серьожі: «Піду служити. Хочу, щоб мій син мною пишався», розплакалася, – пригадує Ольга Ващенко, мати мужнього захисника України. – Тепер ми з чоловіком у сльозах удень і вночі.
— 20 жовтня 2024 року наш єдиний син зник на війні без вісти – на Харківському напрямку під Куп’янськом, у населеному пункті Піщане, у якому точилися запеклі бої з російськими окупантами. Відтоді живемо з болем. Хоча як живемо? Існуємо та чекаємо на повернення Серьожі з війни. Може, він у полоні… не знаємо, одному Богу відомо.
— Ви запитуєте, як часто син нам дзвонив? Часто. Кожної вільної хвилинки. У нас з ним був дуже тісний зв’язок. Бувало, не має змоги подзвонити, то хоч смайлик надішле. «Мамо, я ж на службі!» – бувало, відповідав мені на мої причитання, коли кілька днів його не чула.
— 19 жовтня 2024 року на вайбер і матері, і Оксані, дружині захисника України, прийшло СМС з чужого номера: «Усе добре. Сергій». Воно здалось якимось незвичним. А через чотири дні надійшло повідомлення від керівництва частини, що Сергій з 20 жовтня офіційно вважається зниклим без вісти.
– У нашого сина другий шлюб, з нашою невісточкою Ксюшею (це подарунок нам всім з Неба!) стукаємо в різні двері, щоб розшукати Серьожу. Бо віримо, що він живий, – не стримуючи сліз говорить Ольга Ващенко. – У частині, де служив Сергій, Ксюші розповіли, що 20 жовтня, діставшись позиції, він разом з побратимами, наткнувся на рашистську засідку. Зав’язався жорсткий бій. По його завершенню, коли все минуло, кількох наших бійців не знайшли ні серед двухсотих, ні серед живих.
— Змучена морально мати захисника розповіла, що рік тому син їй снився часто. І не тільки їй, а й сусідам. Уві сні Серьожа усміхався. «Синок, ти живий?» – «Так!». Пані Ольга вірить, що ці сни пророчі.
– Як я тримаюсь? Не знаю. Спасибі колегам сина за увагу, привезли його відзнаку «Ветеран праці АТ «Південний ГЗК». Дякую родичам за підтримку. Вони мені говорять: «Ти сильна!» А я не сильна, я – мати! Постійно думаю про свого Серьожу.
— Через соцмережі спілкуюсь з такими ж матерями, у яких ця страшна війна забрала дітей. Ходила б на акції підтримки полонених оборонців України, але не можу, бо доглядаю за дуже хворим чоловіком. Його, як і моє здоров’я, погіршилось через переживання за нашого синочка. У нас дома є свій куточок, присвячений Серьожі. На синьо-жовтому прапорі – фото сина і слова «Чекаємо, любимо, надіємось!».
— Щодня молюся Богу, щоб він знайшовся живим…
ДАЙДЖЕСТ,
спеціально для рубрики
Новини Кривого Рогу
сайту Весь Кривий Ріг
