Громадська діячка Людмила Костецька: «А чи дійсно для роботи з ветеранами Кривому Рогу потрібні фахівці?» Розбирались Наталія ШИШКА та «Домашня газета»
Часто доводиться чути, що в Україні і в нашому місті реалізується нова ветеранська політика — політика героїв. В рамках цієї політики запроваджується інститут фахівців із супроводу ветеранів, спочатку їх називали помічниками ветерана, які допомагатимуть демобілізованим при переході від воєнного до цивільного життя.
Але є державна політика, яка до того ж ще перебуває в процесі формування, а є її розуміння і практика реалізації на місцях.
Про свій негативний досвід участі в конкурсному відборі на посаду фахівця із супроводу ветеранів за оновленими стандартами «Домашній газеті» розповіла Людмила Костецька.
Маючи освіту психолога, юриста, державного управлінця і будучи дружиною учасника бойових дій, вона, власне, і зараз працює з ветеранами у громадському секторі. Але для роботи по цьому напрямку у комунальному підприємстві вона виявилась не затребуваною.
— Моя професійна підготовка, можна сказати, почалась з початком повномасштабного вторгнення, коли чоловік пішов на війну, — РОЗПОВІЛА ПАНІ ЛЮДМИЛА. — Я розуміла, що це змінить наше життя, і мені треба буде адаптуватися. Почала цікавитись психологією, військовою, ветеранською психологією.
У 2023 році ми з чоловіком заснували громадську організацію «Ветеран Хаб «Позивний Україна», він там керівник, з розрахунком на те, що після його повернення це буде організація, яка надає послуги за принципом «ветеран — ветерану», тобто «рівний — рівному». Тому що ніхто не може краще допомогти, аніж той, хто сам пройшов те саме і має відповідний досвід. Я ж проходила війну разом з чоловіком.
Саме тому я вирішила взяти участь у конкурсному відборі фахівців із супроводу ветеранів. Бути членом родини ветерана — це була одна із умов при подачі документів. Документи подавались в Міністерство ветеранів, і там мені сказали, що по документах я проходжу, очікуйте запрошення на співбесіду. Це було ще в 2023 році, як я розумію, в рамках пілотного проєкту, на співбесіду мене тоді так ніхто і не запросив, все якось затихло. А в 2024 році знову було оголошено відбір, і я знову подала свою кандидатуру.
— ЗНОВУ В МІНІСТЕРСТВО ВЕТЕРАНІВ?
— Так, через веб-платформу е-Ветеран подається пакет документів. Вища освіта — обов’язково, подаються також сертифікати про проходження освітніх курсів. І у мене є що пред’явити, оскільки я постійно навчаюсь. Знову ж таки, подзвонили з Міністерства ветеранів, сказали, що по документах я проходжу, все чудово, чекайте на співбесіду. І коли я дізналась, що співбесіда буде проходити в Криворізькій районній держадміністрації, зразу засумнівалась, що пройду. Я з тих, хто відстоює свої права і має власну думку, а таке не всім подобається.
Однак не податись я не могла, тому що завдяки своїй особистій історії і громадській діяльності добре знаю специфіку роботи з ветеранами. Як-то кажуть, якщо не я, то хто? Обіцяна Міністерством ветеранів заробітна плата в 17 тисяч гривень не була для мене визначальним фактором. Я йшла туди не заради грошей і могла б суміщати роботу зі своєю діяльністю в громадському секторі, де в мене є команда, а я є керівником двох громадських організацій і надаю послуги як фізична особа — підприємець.
Як дружина ветерана, яка стикнулась з цим у своєму житті, розумію, наскільки будуть затребуваними якісні послуги. Це і оформлення пільг, і пенсійні справи… Знала, що можу бути корисною. Я і зараз, у громадському секторі, надаю військовослужбовцям юридичні та психологічні консультації на основі комплексного підходу. Мені хотілось бути корисною. Я знала, що можу стати підтримкою тим, хто буде звертатись у владні кабінети. І по своєму резюме я була допущена до конкурсу. При поданні документів претенденти проходили тестування, зокрема, на стресостійкість, і я пройшла їх досить успішно.
— А СПІВБЕСІДУ З КОМІСІЄЮ У КРИВОРІЗЬКІЙ РАЙОННІЙ АДМІНІСТРАЦІЇ, ЯКА ВІДБИРАЛА ФАХІВЦІВ І ДЛЯ КРИВОГО РОГУ, У СКЛАДІ ЯКОЇ БУЛА КЕРІВНИЦЯ ВІДПОВІДНОГО КОМУНАЛЬНОГО ПІДПРИЄМСТВА, — НІ?
— З власних джерел знаю, що їм була команда відмовляти всім, кому вважають за потрібне, без пояснень. Для підготовки до співбесіди нам давали орієнтовний перелік із 54-х питань, на які треба було бути готовим відповісти. Питання специфічні, починаючи від соціальної роботи і до юридичних та психологічних аспектів. Наприклад, як розпізнати суїцидальні нахили. Я вважаю, для людини без спеціальної підготовки це складно. Багато нюансів законодавчих, юридичних. Ті ж алгоритми направлення на ВЛК, на МСЕК (правда, ці комісії вже розформували, тепер нова процедура встановлення інвалідності).
При цьому на одного фахівця розраховується 35 ветеранів. І не лише ветеранів, а і членів їх родин. Тобто, цифра 35 може збільшитись в рази. Я це все розуміла і усвідомлено вирішила спробувати.
В райдержадміністрації перед співбесідою — знову тестування, яке я пройшла з досить високим результатом. А на співбесіді перше, що мене запитали: ви така самодостатня, навіщо це вам? От у вас громадська діяльність, ви не будете встигати, бо у вас не буде ні вихідних, ні позаробочого часу.
Потім мені ставили питання, я відповідала. «Все добре, чекайте на результати». А коли в кабінет заходила інша претендентка, ми з нею були шоковані, почувши, як обговорюють мою кандидатуру: ну так, дівчинка розумна, активна, але така мити підлогу не стане. «Тому навіщо нам цей геморой?»
Мені відмовили офіційно без пояснення причин, і я зрозуміла, що занадто розумна, а треба такі, ким можна маніпулювати. А зі мною це буде складно.
— ГОЛОВНЕ, ЩОБ ВЕТЕРАНАМ З ФАХІВЦЕМ НЕ БУЛО СКЛАДНО…
— Із тих, хто разом зі мною проходив співбесіду, ще двох точно не взяли. В тому числі чоловіка, який нещодавно із зони активних бойових дій, і йому як начебто ще рано. Хоча моя особиста думка: чим швидше він у соціум включиться, чим більше він буде відчувати себе корисним таким же, як він сам, це буде класно і для нього, і для його підопічних.
Скажу про свого чоловіка: через 2,5 роки на війні демобілізувавшись як багатодітний, у нас сини-близнюки і донька, він вступив до університету, де вивчає практичну психологію, екстремально-кризову психологію. Також в рамках швейцарського проєкту займається гуманітарним розмінуванням. Він пенсіонер МЧС, у свій час працював гірничорятувальником.
— ДУЖЕ ЦІКАВА БУЛА РЕПЛІКА ПРО МИТТЯ ПІДДОГИ, ЧИ НЕ ТАК?
— Комісія демонструвала зверхність: чого ти сюди прийшла, у тебе і так все добре. Для мене їхнє «миття підлоги» — це як метафора, це не про те, що я білоручка, а про те, що я для них незручна.
Так чи інакше, я переконана: треба не ветерана адаптувати до суспільства, а суспільство адаптувати до ветерана. Кажу це з власного досвіду, який ми пройшли з чоловіком, включно з пенсійною справою. Так у мого чоловіка ще здоров’я більш-менш. А що казати про ампутантів і ті випробування, через які доводиться проходити їм.
Той же фахівець із супроводу ветеранів, окрім того, що просто дати консультацію чи сходити отримати якийсь документ, повинен розуміти психіку людини, яка пройшла війну. Ми не знаємо, де і коли… Я жодним чином не веду агітацію, що військовий — це агресор, що це небезпека. Але хлопці й дівчата, коли повертаються, потребують підтримки і самі хочуть бути потрібними. А наше суспільство не готове до цього. Якщо все так і залишиться, як є, вони як оббивали пороги, так і будуть оббивати.
Зараз Мінветеранів набирає надавачів психосоціальної підтримки. Ними можуть стати громадські організації і ФОПи. Тоді в мене питання: якою буде місія фахівців із супроводу ветеранів, яких набирають? Просто соціальні робітники?
З тих питань, які я бачила, взагалі незрозуміло, як людина, яка не має відношення ні до військового, ні до психології, може виявити ознаки суїциду. А він сьогодні просто без настрою і каже: зараз піду і застрелюсь. «Ой, в нього суїцид». Далі що? Треба знати, як діяти. А у нас, на жаль, вся робота з ветеранами зводиться до піару влади в контексті турботи про них.
— ЩЕ НЕМАЄ МАСОВОЇ ДЕМОБІЛІЗАЦІЇ, І ВЕТЕРАНСЬКА ПОЛІТИКА НАСПРАВДІ ЩЕ ТІЛЬКИ ФОРМУЄТЬСЯ. В ХОДІ ЦЬОГО ПРОЦЕС ЗАЗНАЄ КТРИТИКИ І МІНІСТЕРСТВО ВЕТЕРАНІВ. ОТ ЯК ТИ РОЗУМІЄШ НОВУ ВЕТЕРАНСЬКУ ПОЛІТИКУ, ЯКУ НАЗИВАЮТЬ ПОЛІТИКОЮ ГЕРОЇВ?
— Мені не подобається слово «герой». Це щось із розряду ідеалізації. Політика — це такий собі алгоритм дій. Коли вони повертатимуться, не скажу, що кожен проявлятиме агресію, але буде у них образа на весь світ, образа на суспільство. І оці фахівці повинні мати знання та досвід, щоб дати людині зрозуміти, що вона тут потрібна. Політика не повинна бути політикою героїв, вона повинна бути політикою підтримки тих, хто повернеться. Має бути наповнення, а не гарна назва. Не може одна людина, яка ніде з подібним не стикалась, стягнути стільки історій тільки тому, що вона зручна для керівництва.
— ЯКІ У ТЕБЕ ГРОМАДСЬКІ ОРГАНІЗАЦІЇ?
— Я починала працювати в громадській організації «Благодійний фонд «Громадське здоров’я», яка впродовж багатьох років працює із вразливими групами населення. Тепер я сама керівник двох громадських організацій, одна з яких — «Час справ» — виросла з волонтерства, потім я навчилась писати проєкти і залучати грантові кошти. Працюємо з уразливими групами населення, з дорослими і дітьми, які опинились в складних життєвих обставинах.
Це і психологічні групи, і групи підтримки, групи самодопомоги, і арттерапевтичні групи для дітей. Друга організація «Релакс Хаб Шелтер» — координаційний центр психологічного розвантаження та немедичної психологічної реабілітації. За рік існування організації ми змогли залучити один мінігрант.
А третя організація «Ветеран Хаб «Позивний Україна», якою керує мій чоловік, має залучені грантові кошти.
— А ЧОМУ АЖ ТРИ? НЕ МОЖНА ПРАЦЮВАТИ У ФОРМАТІ ОДНІЄЇ?
— Можна. Але «Ветеран Хаб» — це про ветеранів, їх родини, про родини безвісти зниклих, поранених. «Час справ» працює з уразливими групами, це наркозалежні і члени їх сімей.
Інколи грантодавець приймає від однієї організації лише одну заявку. А так я пишу заявки від трьох.
— ТОБТО, НА ТВОЮ ДУМКУ, НАЙСКЛАДНІШИМИ ПРОБЛЕМАМИ ДЕМОБІЛІЗОВАНИХ У ЦИВІЛЬНОМУ ЖИТТЯ БУДУТЬ ПСИХОЛОГІЧНІ?
— Проблема нерозуміння, знецінення воєнного досвіду. Це коли кажуть «а хто ж тебе розумним назве, що ти сам туди пішов?», як довелось почути на свою адресу моєму чоловікові. Мені колега якось сказала, що от у нашій сім’ї, так їй здається, ніяких проблем психологічних нема. Є.
Якщо вони не виходять за межі сім’ї, не значить, що їх нема. Але ми з ними справляємось. Мій чоловік не вживає алкоголь і не палить, але ж є такі хлопці й дівчата, які повернуться і будуть мати залежності, на підсвідомості відчуваючи оте знецінення цивільними їхнього військового досвіду. Ну ти пішов, послужив, молодець. Прийшов, то й добре. Не прийшов — ой, не пощастило родині. І це, мабуть, найбільша буде проблема.
Хоча є класні державні програми, спрямовані на відкриття ветеранського бізнесу, на навчання для ветеранів. Мій чоловік через центр зайнятості отримав ваучер на навчання. До війни він мав ступінь бакалавра, зараз вчиться в магістратурі. Навчатись веденню бізнесу — теж досить непогана програма, хоча це не гарантія того, що ти відкриєш власну справу. І тут у нас з чоловіком є негативний досвід отримання гранту від держави. З міжнародними донорами все простіше.
— ПОВЕРТАЮЧИСЬ ДО ВІДБОРУ НА ФАХІВЦЯ ІЗ СУПРОВОДУ ВЕТЕРАНІВ, ТА ЩЕ Й «ЗА ОНОВЛЕНИМИ СТАНДАРТАМИ»: МОЖЕ, КОМІСІЯ МАЛА ЗАСТЕРЕЖЕННЯ ДО ТЕБЕ ЯК ДО ЛЮДИНИ, ЯКА ПРАЦЮЄ В ГРОМАДСЬКОМУ СЕКТОРІ ЗА ТИМ ЖЕ НАПРЯМКОМ, І НЕ ЗМОЖЕ РОЗМЕЖУВАТИ РОБОТУ В МУНІЦИПАЛЬНІЙ СТРУКТУРІ І ГРОМАДСЬКУ ДІЯЛЬНІСТЬ? УГЛЕДІЛИ СВОГО РОДУ КОНФЛІКТ ІНТЕРЕСІВ?
— Я є депутатом Покровської районної ради (від Слуги народу — Авт.). За 3,5 роки зусиль мені вдалось забезпечити олімпійським спортивним обладнанням важкоатлетів позашкільного закладу нашого Покровського району «Клуб юних моряків» на суму 400 тис. грн через грантові кошти. Я про це не звітую як депутат, тому що це я зробила як громадський діяч.
Як громадський діяч я звітую про використання коштів перед грантодавцями, і якщо у мене по двох різних проєктах ідуть діти, чи ветерани, то це мають бути різні люди. Ми не можемо за одну і ту ж діяльність звітувати по різних проєктах. Наша діяльність постійно моніториться.
Не виключаю, що через послуги ветеранам у муніципальній структурі формуватиметься електоральний ресурс діючої в місті влади, тому я не підійшла. Хоча з точки зору надання більш якісних послуг, навпаки, можна було б співпрацювати, інтегрувати громадську діяльність з роботою муніципальної структури, і це дало б більше можливостей та більший ефект. З тим досвідом написання проєктів, додаткового залучення коштів, який є у мене.
Я зараз про боно консультант (надання благодійної юридичної допомоги пільговим категоріям населення — Авт.) «Принципу», це взагалі немісцева організація, що не заважає мені бути юристом «Ветеран Хабу». Одне з іншим я не змішую, а роботу виконую і там, і там. Так було і тоді, коли я ще працювала в ГО «Благодійний фонд «Громадське здоров’я».
Можливо, хтось і звик тягнути ковдру на себе, видаючи чиїсь ініціативи за свої заслуги. Але з точки зору надання якісної підтримки ветеранам і їх родинам слід було б, навпаки, консолідувати зусилля, ресурси та можливості. Скажімо, у комунальному підприємстві (куди у нас в місті працевлаштовуються фахівці по роботі з ветеранами — Авт.) немає групи психологічної підтримки, а у мене в громадській організації є, і свого підопічного ветерана я могла б запросити туди.
Безкоштовно. Зарплату в громадській організації ми отримуємо з грантових коштів. Можна було б, навпаки, шляхом об’єднання зусиль дати найбільшу підтримку. Але місцева ветеранська політика, як я бачу, поки що не про це.
Наталія ШИШКА,
«Домашня газета»,
ДАЙДЖЕСТ,
спеціально для рубрики
Новини Кривого Рогу
сайту Весь Кривий Ріг
