3 червня у храмі Різдва Христового, що на мікрорайоні Східний-2, зібралися рідні, близькі та небайдужі, аби провести в останню путь відважного захисника Дениса Штефана. У мирному житті чоловік працював електромонтером, а після початку повномасштабної війни став до лав Криворізької 17-ї окремої танкової бригади. У якості командира танку відганяв ворогів від Кривого Рогу. Пізніше поїхав проходити навчання на «Леопардах» за кордоном. Повернувшись, стримував ворога неподалік Кремінної на Луганщині, де 26 травня прийняв свій останній бій.
Денис Штефан багато років свого життя присвятив сумлінній праці, для того, аби подарувати краще майбутнє своїй сім’ї, дітям, а згодом – і онукам. Трудився чоловік електромонтером на одному із підприємств Довгинцівського району. Його давній колега згадує: «Ми з ним пропрацювали 15 років в одній бригаді. Це золота людина була. Завжди перший, все вміє, ні на що не потрібно було його вмовляти. По першому ж дзвінку завжди був готовий прийти на допомогу. Дуже важка втрата для нас».
Після початку повномасштабного вторгнення ворогів, аби захиститися свою сім’ю та свій народ став до лав оборонців. Служив спочатку у 17 окремій танковій Криворізькій бригаді імені Костянтина Пестушка. Мав неабиякий військовий хист, тому у якості сержанта був командиром танкового екіпажу.
Разом із побратимами на своїй бойовій машині був одним із тих, хто відганяв ворога від нашого міста – нищив окупантів неподалік Мар’янського. Там, в одному із важких боїв, підрозділ воїна потрапив під шквальний обстріл. Завдяки професіоналізму наших захисників найгіршого вдалося уникнути, але ворожий снаряд завдав Денисові контузії та травми.
Тривалий час чоловік проходив лікування. Коли воно добігало кінця, завдяки своїм умінням Денис потрапив до списків тих, кого відправили опановувати німецькі танки «Леопард». Західна техніка давалася досвідченому воїну легко. За словами рідних, він був одним із найкращих учнів, за що отримав відповідну медаль.
Закінчивши навчання за кордоном, повернувся додому, де завершивував лікування. Процес передачі нової техніки нашим захисникам затягувався, тому Денис знову відправився на фронт уже в якості піхотинця до 67 окремої механізованої бригади.
В лавах нового підрозділу воїн стримував окупантів на Луганщині. У травні в лісах поблизу Кремінної точилися важкі бої. Євген зі своїм підрозділом успішно виконував покладені на них бойові завдання.
26 травня поблизу селища Діброва тривав черговий бій, який для воїна став останнім. Цього дня, відважний криворіжець, не даючи ворогу просунутися далі, поклав своє життя на вівтар Перемоги.
Без опори в житті залишилася мати, без коханого чоловіка дружина, без люблячого батька – донька та син, а без турботливого дідуся – трійка онуків.
Редакція «Першого Міського» поділяє біль родини Дениса від втрати кращого сина нашої землі. Наш обов’язок – зберегти у пам’яті світлу пам’ять про його героїзм та люту ненависть у серці до ворогів, які забрали життя захисника.
