27 листопада Криворізька гімназія №9 згадувала бойові подвиги Едуарда Казакова, Володимира Шматлая та Володимира Фролова. Захисників, які поклали своє життя, захищаючи свободу та національні ідеали. Вони вчилися або працювали у закладі та залишили непозбувний слід у серцях знайомих. Їх пам'ять вшанували меморіальними знаками.
У цей день отримали пам’ятні таблички двоє випускників та сторож, який попри вік став на захист батьківщини.
Володимир Шматлай після навчання у гімназії, продовжив освіту у професійно-технічному училищі. Працював токарем на Криворізькому металургійному комбінаті. А з часом перекваліфікувався і став далекобійником.
«Запам'ятала щирим, добрим, люблячим батьком і чоловіком», — поділилася дружина воїна Альона. Вони з чоловіком плекали мрію про власний будинок і відкладали на неї. Зрештою їм вдалося втілити її в життя.
До війська став у листопаді 2022 року. Служив у 1-му окремому Феодосійському батальйоні морської піхоти. «Батя» героїчно загинув 17 січня 2023 року під час виконання бойового завдання біля села Водяне на Донеччині.
Посмертно воїна нагородили відзнакою Президента України «За оборону України» та нагрудними знаками «За заслуги перед містом» IIІ ступеня, «Гордість Довгинцівського району».
Головні якості Едуарда Казакова, як особистості, почали формуватися під час навчання в гімназії. Відповідальність, чесність, принциповість. Цьому ж він у подальшому навчав власного сина.
Фах Едуард отримав у Криворізькому профтехучилищі. Починав трудовий шлях на взуттєвій фабриці. Згодом став підприємцем.
Ще у 2014 році, коли ворог ступив на нашу землю, пішов служити мінометником в окремому розвід батальйоні. У перші дні повномасштабної війни чоловік повернувся в стрій. Воював на Херсонському, Запорізькому, Донецькому напрямках, брав участь у наступі на курщині. Обірвалося його життя 2 вересня 2024 року біля населеного пункту боркі.
«Родина, сім'я була найголовнішою для Едуарда. Він дуже гарний батько, добрий, люблячий чоловік. Навчав сина, що найголовніше бути чоловіком, бути справедливим, добрим. Ще він сказав, що ми, чоловіки дорослі, повинні закінчити цю війну, щоб діти наші не пішли», — згадала Наталя Казакова, дружина полеглого.
За час служби мужність та відданість Едуарда була нагороджена почесною відзнакою «Учасник АТО», почесною відзнакою «Учасник бойових дій», почесним нагрудним знаком «Золотий хрест», відзнакою «Хрест розвідника» та посмертно нагрудними знаками «За заслуги перед містом» III ступеня і «Гордість Довгинцівського району».
Володимир Фролов переїхав до нашого міста з Кіровоградщини. Працював бригадиром ремонтної бригади на металургійному підприємстві «АрселорМіттал Кривий Ріг». Після виходу на пенсію, не сидів склавши руки, влаштувався сторожем у гімназію, займався волонтерством і завжди був готовий підтримати не словом, а ділом.
«Він був чуйна людина. Завжди допомагав всім. Кого не бачив, хто б не питав. Він завжди допомагав. Він працював на заводі і там дуже багато допомагав людям. Вони були дуже вдячні, що він така людина, дуже гарна», — розповіла дружина Героя Лариса. Чоловік завжди прагнув бути поряд з коханою, тому і на роботу влаштувався у ту ж гімназію, де жінка працювала завгоспом.
До віськкомату пішов добровольцем, але спочатку чоловікові відмовили через вік. Проте Володимир не здавався і таки потрапив на службу.
Востаннє він вийшов на завдання 14 червня 2023 року поблизу Новосілки Донецької області.
Посмертно його нагородили нагрудними знаками «За заслуги перед містом» III ступеня і «Гордість Довгинцівського району».
Ці меморіали стануть символом вдячності за героїчний подвиг наших захисників. Вони нагадуватимуть кожному з нас про ціну свободи та про те, що ми маємо завжди пам’ятати про тих, хто віддав за неї життя.
Раніше ми писали, що у Кривому Розі поховали воїна Сергія Крота.
