Як розповідає «Військова частина 3011 Національної гвардії України», криворіжець Олександр на псевдо Гірник народився в місті Сімферополь, але ще в дитячому віці переїхав разом з батьками до Кривого Рогу
Тут закінчив школу та пішов працювати на гірничі підприємства. У 1998-му році пройшов військову строкову службу в одній з військових частин Національної гвардії України на Львівщині.
Після армії працював спочатку гірником, а за декілька років — вибухівником на одній із шахт Криворіжжя. Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, Олександр саме був удома.
«Вранці почув як пролетіла ракета над головою. Вискочив на вулицю, дивлюся — вони на Кривбас. Стали з дружиною читати новини — почалася війна. Ми не вірили довго що таке може бути у 21-му сторіччі», — згадує ранок 24 лютого 2022 року Гірник.
Після початку повномасштабного вторгнення одразу хотів доєднатися до війська.
Вже 25 лютого 22-го виїхав у свій районний військомат.
Спочатку його брати не хотіли — мав бронювання на роботі.
Однак чоловік настояв на своєму — наступного дня, з речами, Гірник потрапив до лав 21-ї окремої бригади НГУ, в один зі стрілецьких батальйонів.
«Ще у 2014-му році, коли все почалося з Криму, я пішов до військомату. Пройшов навчання і мене завернули додому. І тому цього разу я без жодних вагань одразу пішов».
Перший рік повномасштабного вторгнення підрозділ Олександра виконував завдання на території Криворіжжя та Дніпропетровщини.
Влітку 2022-го Гірник виїхав на ротацію в Донецьку область — виконував завдання на блокпостах в районі міста Курахове, а вже у лютому 2023 року — на побережжі Херсонської області.
«Штурми у мене почалися у 2024-му році, з лютого місяця. Це вже було Урожайне. Сказали — треба їхати. Побратимів треба міняти. Спочатку було більш-менш спокійно було, ходили на позиції, хоча і ворог був недалеко. У той момент вони на нас не наступали, але були постійні артобстріли. А вже як просохло — почалися штурми», — говорить Гірник.
Гірник добре пам’ятає перший штурм, який йому довелося відбивати.
«Це було не на нашу позицію, а сусідів. Ми вогнем в тому напрямку підсилювали, щоб росіяни не сильно лізли на позицію. Тоді дуже добре працювали наші мінометники, просто красиво. Коли росіяни намагалися йти, то «насипали» їм добряче. Росіяни працювали малими групами: залітали на броні по кілька осіб, швиденько зістрибували, почали використовувати мопеди, аби швидко добиратися до позицій. Приїхав, кинув і побіг в посадку, щоб закріпитися», — згадує нацгвардієць.
За словами військового, найважче стало коли почалося тепліше.
Внаслідок ворожого обстрілу Гірник сильно травмував коліно. Після лікування знову повернувся у стрій та вже у жовтні минулого року знову виїхав на ротацію в район населеного пункту Урожайне.
«Ми були на позиції, коли кажуть — наступають, йдуть до вас четверо. Почали туди їм насипати, вони втікли. Ми були вже замикаючими, виходили останніми. Ворог не міг до нас доїхати, дорога повністю розбита. Десант спішувався, а техніка противника одразу тікала, бо по ній наші працювали. Ми тримали позиції вже у посадці за селом, не давали можливості росіянам просунутися далі. Дорога була під нашим контролем, але цього разу було набагато важче — дрони не давали нам життя. Під кінець жовтня ворог знову почав нас видавлювати та намагався взяти у кільце. Під час виходу з оточення біля мене загинув мій побратим Дмитро, а мене поранило в груди та стегно. Це був уже початок грудня», — говорить Олександр.
За участь у бойових діях Гірника нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеню.
Сьогодні чоловік проходить лікування та реабілітацію після отриманих поранень та чекає на повернення у стрій.
Підготувала до публікації
Юлія ЛАПОЧКІНА,
спеціально для рубрики
Новини Кривого Рогу
сайту Весь Кривий Ріг
