У кожного свій шлях на війну. Цими днями у пресслужбі 21-ої бригади НГУ розповіли історію про криворіжця, який повернувся з-за кордону захищати Батьківщину.
З Варшави на фронт: шлях криворізького нацгвардійця
10 років нацгвардієць Сергій на псевдо Варшава прожив у столиці Польщі. Працював у приватній фірмі керівником відділу з обслуговування нерухомості. 28 лютого 2022 року він перетнув кордон і вирушив до Києва — дістатися до рідного Кривого Рогу можливості не було.
«Під Житомиром потрапили під обстріл. Потяг накрили російські “Гради”. Добралися до головного вокзалу. На Кривий Ріг квитків не було. Подзвонив знайомому в Києві — каже: “Ми вже організували добровольче формування”. Того ж дня, 28-го, я приєднався до ДФТГ “Свобода”. А вже 2 березня прийняв перше бойове хрещення під Броварами», — згадує Сергій.
Тоді на українські позиції вийшли три одиниці бронетехніки та близько 40 російських десантників.
«Нас було 30 добровольців. Ми відбили атаку, вони відступили. Потім приєдналися до 72-ї бригади ЗСУ та працювали на напрямку Малі Стариці — Лукаші», — розповідає Варшава.
Згодом підрозділ передислокували на Ірпінь, Бучу та Гостомель.
«Бачив на власні очі звірства російських військ. Коли перебігав між будинками — у вольєрі задушена собака, а поруч господар, задушений дротом. У підземному переході — понівечені жіночі тіла», — згадує гвардієць.
Під час боїв за Гостомель Варшава брав участь у серйозних вуличних боях:
«Пам’ятаю розвилку по Гостомелю, де йшла траса на аеропорт. Там ми стикнулися з псковськими десантниками. Спалили їм дві БМП з гранатометів. Вчилися на ходу. Були такі випадки, що до мене прийшли хлопці під командування, які зброю тільки на картинці бачили, а в процесі бою вже вдосконалювали себе.
Найзапекліший бій був на фермі — ми їх звідти вибивали, за водокачкою. Бій тривав годин вісім точно. Тоді до нас на підмогу прийшли “гурівці” (ГУР), допомогли їх видавити. Там було 90 чоловік, а нас — 40. На Гостомельському аеропорту було трохи більше, там ще були ці “тік-ток війська”, як ми їх називаємо — кадирівці. Але коли вони почули, що пахне смаженим, то одні з перших почали відступати у сторону Чорнобильської АЕС».
Читайте також: В Україні змінили правила бронювання від призову: кого торкнуться нові норми
У квітні 2022 року Сергій продовжив службу в бригаді НГУ «Рубіж». Після бойового злагодження вирушив обороняти Рубіжне, а згодом — Сєвєродонецьк.
«Я перевіряв спостережні пости. Попередив хлопців, що чую танк. Спускався сходами — і раптом вибух. Отямився вже під сходами в темряві. Каску навпомацки знайшов. У кімнаті зустрів брата. Кажу: “По-моєму, нас танк розбирає”. Він відповідає: “А я думаю, чому вікна з рамами на вулицю вилітають”».
Під час того обстрілу один боєць отримав важке поранення.
«Він був у самому епіцентрі. Ми наклали турнікети та терміново евакуювали — врятували. Іншого довелося відкопувати, бо його присипало уламками».
Після цього Варшава воював на Бахмутському напрямку, тримав оборону під Зайцевим.
«Артилерія працювала дуже щільно. Постійні обстріли, авіація, вертольоти з НАРами. Кожен день — як один довгий бій. Одного разу довелося бігти під вогнем, щоб організувати евакуацію пораненого. Туман допоміг — дрони нас не побачили».
У 2024 році нацгвардієць продовжив службу у лавах 21-ї окремої бригади НГУ. У складі мінометного підрозділу брав участь у боях на Времівському напрямку — тримав оборону та знищував ворога в районі населеного пункту Урожайне.
Навесні 2025 року Варшава виїхав на виконання бойових завдань на Покровський напрямок. Крайній вихід на позиції дався Сергієві найважче — він втратив побратимів.
«Ми повинні були зробити зміну на позиції. Але коли ближче підходили, то стало зрозуміло, що попереду нас уже противник. Ми засіли в посадці, почали окопуватися. В один із днів на нас вийшли розвідники і повідомили, що поряд “гості”. З побратимом ми прийняли бій, а противник із втратами відступив.
Після цього нашу точку “спалили” і почали обстрілювати дронами — і скидами, і мінометом. Коли один снаряд прилетів поряд — мене “відключило”. Рацію перебило, я її з землі викопав і побачив, що антена навпіл. Добре, що я в підсумку завжди коротку антену зберігаю. Поміняв, доповів про поранення та очікував дрона, який мав мене вивести на позиції до своїх.
Коли вдалося дійти до суміжників, мені надавав допомогу боєць Владислав на псевдо Дракула. Потрапити на “евак” мені вдалося через чотири доби. Мене врятував мій рюкзак. Його розірвало повністю, але він закрив спину та зберіг мені життя. Тепер це мій талісман».
Раніше ми писали: в Україні продовжують повертати своїх військових із російського полону. Лише за минулий тиждень додому вдалося повернути ще 500 українських захисників. Після звільнення держава гарантує їм фінансову допомогу, лікування, соціальні пільги та підтримку для відновлення після пережитого.
