Ще підлітком криворіжець мріяв стати військовим. За цивільного життя обрав для себе футбол. У ФК «Кривбас АТО» Тарас стояв на воротах. У команді був тим, хто тримав, надихав і згуртовував.
У час повномасштабного вторгнення Тарас став до лав 17-ї Криворізької танкової бригади. Згодом отримав важкі поранення на Херсонщині й тривалий час боровся за життя.
«Кілька разів під час операції не було пульсу, я йшов, але за кілька секунд знов включився, боровся, хапався за кожну можливість жити. Тому лікарі не зупинялися, й продовжували рятувати. Двічі повністю міняли кров. Я дуже вдячний лікарям за професійність й за те, що не опустили руки. Мені дуже пощастило. Мабуть, мій янгол-охоронець допоміг й дав сил і мені, і лікарям…», — розповів чоловік минулого року місцевим ЗМІ.
Після лікування він підтримував своїх розвідників, допомагав побратимам, займався волонтерством, ділився досвідом зі студентами та молоддю.
Тарас – повний кавалер ордена «За мужність», нагороджений також відзнаками від командування та Президента України.
Та навіть найсильніший організм має межу. Після всього Тарас пішов із життя у 38 років.
Світла пам’ять Герою і вічна вдячність за його силу та гідність.
Нагадаємо, раніше ми писали, що останньою земною дорогою провели Владислава Лебедя.
