«60-та окрема механізована Інгулецька бригада»: «Світлячок» виконує штурмові місії, хоча по його обличчю ніколи не скажеш, що це суворий і безжалісний воїн
«Ми мусимо просто навчитись цінувати життя. Любити життя тут і зараз. Зараз я військовослужбовець 60-ї бригади. Класна бригада. Мені подобається», — посміхається військовий.
Воїн впевнений, що в ЗСУ потрібіні не «шварценегери», а люди, які вміють думати та працювати, бути на своєму місці і відповідати йому.
«Що можу сказати про крайній штурм? Очі. Очі, мізки. Коли поєднуєш ці дві речі, то ти повертаєшся з таких дивних ситуацій, і ти бачиш всі цілі, всі здорові, всі з посмішками. Пожартувати можна. А погано, коли повертаєшся і не бачиш побратима. Де він? Там…», — розповідає військовослужбовець.
«Світлячок» впевнений, що у росії може бути майбутнє, лише якщо з’явиться хтось з головою, може тоді щось і зміниться.
«Коли розмовляєш з полоненим росіянином, то ти йому кажеш: «вставай, давай допоможу». А він мені: «можна я на колєнях?». Це ж вся суть росії. «Можна я на колєнях?», — каже чоловік, — «їх відправляють на м’ясо і кажуть йому, йди і помри. Він пішов і помер. Померти, як безрідна нікчема — от за що вони воюють.»
У військового зараз єдине його бажання, щоб закінчилася війна.
Більше він ні про що не думає.
«Ми не можемо втрачати віру. Ми мусимо навчитися вірити. Бо є віра. Якщо ти віриш, то все буде добре. Якщо ні, вибач, ти програв», — киває «Світлячок».
Юлія ЛАПОЧКІНА,
спеціально для рубрики
Новини Кривого Рогу
сайту Весь Кривий Ріг
