Як розповідає «253-й Криворізький окремий штурмовий полк «Арей», у той день Череп з двома побратимами взяв двох росіян в Оріховому. Віддали їх іншій групі, щоб ті відвели куди потрібно
Переночували на позиції полонених.
Потім штурмовикам дали команду працювати далі.
– Ми відпрацювали свій день. На останній точці, де мали закріпитися, відбувся контакт з окупантом, – каже боєць.
Наші штурмовики спочатку вигукнули пароль. У відповідь почали лунати постріли. Прострелили ногу одному з наших бійців. Зав’язався стрілецький бій.
– Ми кинули гранату, вони кинули… Ми попросили допомогу по рації, бо ми перебували в будівлі. Й вийти особливо не було як, – згадує. – Підтягнулась друга група. Але ворога вже не було. Пройшлися поруч – все чисто. Коли зайшли на точку, щоб забрати рюкзаки, відбувся приліт. Скоріш за все FPV. Бачимо – наш побратим під завалами. Треба на місці надавати допомогу, що я й почав робити. Й тут знову приліт. На вулицю вибратися не могли, бо рухатися було складно з пораненнями.
— Відповзли вглиб будинку. Далі все як у тумані. Вирішили сидіти в кімнаті, у яку заповзли. Контролювати вікно й двері. Якщо прийдуть брати нас у полон, дамо їм трохи пі…й теж. Гранати в нас ще були. Й по чотири ріжка патронів. Але атакували нас пташками.
— В якийсь момент розбирати будинок дронами припинили. Певно подумали, що всі наші загинули.
Тим часом Череп і його побратим Купол дочекалися ранку й по них прийшла група наших хлопців. Росіяни ж у своїх пропагандиських соцмережах написали, що українці кинули своїх бійців і там їх знищили. Виявилося все не так. Поранених хлопців евакуювали, зараз вони перебувають на відновленні.
Череп до війни працював дев’ять років пожежним рятувальником у Києві.
– Потім у мене стався, так би мовити, збій по життю. Я начудив і сів у тюрму. А там була можливість піти добровольцем в армію і я нею скористався. Поки тривали суди, довелося довго чекати. В «Арей» я потрапив уже в травні цього року. В Оріхове був мій перший вихід. Але ми зробили багато роботи, відпрацювали добре. Там, до речі, було багато мирних мешканців, переважно літні люди, це дуже ускладнювало нашу роботу.
Бажаємо швидкого одужання нашому бійцю. Він довів, що навіть оступившись, можна бути більшим патріотом, ніж виголошуючи полум’яні промови далеко від фронту.
Юлія ЛАПОЧКІНА,
спеціально для рубрики
Новини Кривого Рогу
сайту Весь Кривий Ріг
